— Ну нахрін, — сказала собі Гарпер.

Вона підповзла до Еллі.

— Як фобі мій роф? — запитала Еллі.

— Могло бути й гірше, — відповіла Гарпер.

— Та яке, нахер, гірше. Я тащуся. Тепер я справжній панк. Завжди мріяла стати панком, — Еллі скуйовдила Нікове волосся рукою. — У самому кінці, міс Вілловз, я намагалася вчинити правильно. Може, я й завалила іспит, але на додаткових заняттях виклалася на повну.

— Який ще іспит?

— З основ людяності, — відповіла дівчинка, змахуючи з очей сльози. — Потримаєш мене за руку? Мені страшно.

Гарпер взяла Еллі за руку і міцно стиснула.

Пожежник пробрався помостом до південного боку вежі, зупинившись поряд з Джеймі.

— Ті гандони засіли в «сілверадо», — повідомила Джеймі. — Надто близько до будівлі. Мені в них не влучити. Якби вдалося їх відігнати, можна було б спустити мотузку...

— Яку мотузку? — запитав Джон.

— Не знаю. Мо’, з одягу зробити. Доберемося до дерев. Помчимо в бік дороги. Викрадемо авто.

Голос дівчинки перетворився на збентежену скоромовку, перестрибуючи з однієї неймовірності на іншу.

— Я знаю людей з Рочестера. Вони б нас прихистили. Але спершу мусимо відігнати ту вантажівку.

Пожежник стомлено закивав.

— З цим я, може, й зараджу.

Але, щойно підвівшись, він захитався і ледве не впав. Гарпер помітила, як затріпотіли його повіки. У цій позі Джон нагадував їй дівча-інженю з музичних комедій 40-х років, яке намагається привабити любчика. Якусь мить неможливо було опиратися враженню, що він от-от поточиться і полетить, перечепившись через залізні поручні, в діру в центрі вежі та щезне у задимленій темряві.

Джеймі вхопила його за лікоть до того, як він встиг перелетіти через поруччя. Гарпер скрикнула, відпустила руку Еллі й поповзла помостом до нього. Коли вона вже була поряд, Джон знову опустився на одне коліно.

Гарпер доторкнулася до його щоки і відчула липкий піт.

— Дзвін зараз б’є? — ледь розбірливо пробурмотів Джон.