— Я рада, що все-таки закохалася у вас, містере Руквуд! — промовила вона до нього, цілуючи у шию.

— О, та я теж, — відказав він.

Спів позаду них тривав й надалі, хоча тепер уже здавалося, що крики переважають. Крики, а ще сміх. Хтось дуже гучно сміявся.

Дим у дзвіниці був ароматним, пахнув печеними шишками.

— Джоне, — озвалася Гарпер під впливом раптової ідеї. — А що, як ми повернемося? Спробуємо пройти крізь полум’я. Драконяча луска захистить нас, хіба ні?

— Але, на жаль, не від куль. Крім того, Еллі б не вибралася. Вона не вміє керувати лускою так, як я... чи як ти. Та й Нік непритомний, тож навіть не знаю... але цеє... якщо хочеш спробувати, то чекай, я спершу піднімуся нагору. Можливо, у нас вийде тебе прикрити. Хтозна... посеред метушні... — його очі засяяли, сповнюючись надії через несподіваний задум.

— Ні, — відповіла Гарп. — Твоя правда. Я навіть не подумала про Еллі й Ніка. Без них я нікуди не піду.

Вони вже дісталися верхнього майданчика. Двері були напівпрочинені, відкриваючи краєвид на темне задимлене нічне небо. Джон ухопив її за плечі й стис їх.

— Тобі про дитину думати треба.

— І не про одну, містере Руквуд, — відказала вона.

Джон дивився на неї з ніжністю, а тоді поцілував, і вона відповіла на його поцілунок.

— Ну що ж, — промовила вона. — Гадаю, варто нам дати бій. Тіт-топ, ходімо.

— Ходімо, сестро Вілловз.

Дзвіниця була відкритим майданчиком, посеред якого зяяв квадратний отвір, який з усіх чотирьох сторін обрамляли вузенькі помости з соснових дощок. Над просвітом звисав мідний дзвін, з віком побляклий до поважного зеленого відтінку. Він дзеленчав щоразу, як у нього знизу влучала куля. На балюстраді з білого каменю було мармурове поруччя. Свинець вгризався в камінь, викрешуючи хмарки білої порохняви.

Гарпер аж ніяк не очікувала натрапити на труп, але на останніх кількох східцях лежало тіло мертвого хлопця. Мрець покоївся долілиць, ззаду на батистовій сорочці світила червона дірка. Гарпер подумала, що то Пильнувальник, якому випало цієї ночі вартувати у дзвіниці. Він проґавив сигнал з автобуса, що стояв далі по дорозі, бо надто захопився видовищем, дивлячись, як унизу людину забивають камінням. Втім, за свою неуважність він розплатився більш ніж сповна. Гарпер схилилася, щоб перевірити пульс. Шия хлопця вже була холодною. Вона облишила його, допомогла Джону пройти повз тіло, і вони вдвох ступили в ніч.

Еллі сиділа на підлозі попід поруччям, пригортаючи брата. Обоє вони виглядали так, наче повзком продерлися крізь загиджену бійню.

Джеймі припала на коліно, сперши гвинтівку загиблого на кам’яне поруччя. Рушниця тільки клацнула глухо. Вона вилаялася, відсмикнула затвор і потягнулася по кулю в пошарпану картонну коробку, що стояла біля її коліна.