Вони сиділи в тиші. Крізь просвіт між дубів, у глибині парку, Гарпер бачила пласку бухту, вкритий галькою берег і ще кілька невиразних будівель на дальньому боці води. Просимо до цвинтаря «Саут-Стрит». Краєвид на пляж гарантовано. Тихі сусіди.

— Це все, звісно, добре, поки сонце не зійде. Тоді вантажівку буде видно з повітря, — промовила Рене.

Гарпер глянула на гаражні двері, будівлю наземної команди, і загадалася, чи не вистачить усередині місця для антикварної пожежної машини. Нік знову зіскочив з її колін і, розчахнувши двері, вистрибнув у розріджений туман.

— А ще я не впевнена, що ми досить далеко від табору Віндем, — провадила Рене. Її голос бринів похмуро та відсторонено. Жінка сиділа ліворуч від Гарпер, тримаючи в обіймах Ґілберта, стискаючи його тіло ногами. Голова чоловіка звисала на плече Рене, і жінка тримала його обома руками за талію. — У лісі є стежка. Звідси до стрільбища хвилин п’ятнадцять пішки. Минулого літа я кілька разів і собі ходила сюди.

— Але дорогою вийшло майже чотири милі, — зауважила Еллі. — І вони розраховуватимуть на те, що ми поїдемо далі, не спиняючись. Ні. Думаю, з цього щось вийде, якщо тільки ми вантажівку... що він надумав?

Дівчина розстебнула ремінь безпеки і вискочила надвір.

Нік забрався в піщану яму. Він відгорнув клапоть брезенту, відкривши сховану купу зів’ялих квітів, почорнілих вінків та запліснявілих плюшевих ведмедиків. Скорбота, вочевидь, теж мала термін придатності. Еллі наздогнала його, відшукала інший кінець брезенту і допомогла відтягти його до пожежної вантажівки. Кілька таких штук, і вони зможуть повністю сховати авто.

Гарпер вилізла з машини, вперлася руками в поперек і потягнулася, хрускаючи спиною. Тіло боліло, наче вона відходила від грипу; кожен м’яз нив, у суглобах щеміло.

Вона озирнулася до Рене.

— Зараз ми замаскуємо авто, а тоді зайдемо всередину, — Рене нічого не сказала, тож Гарпер докинула: — Думаю, час тобі вилазити.

Плечі Рене смикнулися, коли жінка втомлено зітхнула.

— Гаразд. Спитай, чи Еллі допоможе занести Ґіла всередину.

На той час Еллі з Ніком уже дотягли шмат брезенту до вантажівки. Еллі напружилася і кинула збентежений погляд на Гарпер. Та кивнула їй, ледь помітно.

— Звісно ж, міс Ґілмонтон, — відказала Еллі безтурботним тоном, який аж ніяк не пасував її блідому стривоженому обличчю.

Витягати з пожежної вантажівки важкий труп Ґілберта Клайна було ще тією морокою. Рене тримала його попід пахви, пихкаючи та відсапуючись, підштовхуючи тіло до дверей з пасажирського боку щораз на кілька дюймів. Еллі взяла небіжчика за щиколотки, і тоді вони почали потроху зсовувати його, але Рене вдарилася головою і впустила тіло, верхня частина якого вмить завалилася. Голова Ґіла гепнулася об сходинку до кабіни. Рене пронизливо скрикнула, ледь не пірнувши услід за трупом.