«Це я злодюжка».
Книга 9 Пожежна
1
1
У перші хвилини по тому, як пробило північ і квітень прийшов на зміну березню, пожежна вантажівка мчала по Літтл-Гарбор-роуд аж до самого кінця, де дорога переходила у Саґамор-авеню. Нік жестом вказав Еллі, щоб звертала праворуч. Вони проїхали менш ніж милю, коли хлопець почав змахувати руками, щоб вона зупинилася.
Еллі повернула до входу на цвинтар «Саут-Стрит» — кладовища, яке збереглося ще з колоніальних часів, розкинувшись на півмилі завширшки. Дівчина спинила авто перед чорними воротами, замкнутими на довгий важкий ланцюг та навісний замок. Нік відчинив дверцята з пасажирського боку й зістрибнув з колін Гарпер.
Однією рукою хлопчик ухопив ланцюг і прихилив голову. Між його пальців, цівками скрапуючи на землю, зашипів розпечений рідкий метал. Ланцюг розпався на дві частини, і Нік розчахнув ворота, а його долоні й далі димілися. Еллі заїхала досередини, а тоді спинилася. Нік витягнув руки крізь решітку воріт, стулив шматки ланцюга у довільний вузол і міцно затис. Цього разу диму було більше, Нікові очі світилися двома розпеченими жаринами, а коли він випустив ланцюг з рук, ланки були знову приварені.
Цвинтар «Саут-Стрит» був таким собі містом, де більшість мешканців мали резиденцію під землею. Нік вів їх вуличками та алеями, звивистим передмістям і відкритими пасовиськами цього міста. Вони простували своїм шляхом, поки не дісталися ґрунтової стежки, яка тягнулася за кладовищем. Серед росистої трави та чагарнику на них чекало друге, скромніше кладовище: з дюжину автівок, різного ступеня занедбаності, брудні й вигорілі, покоїлися на ободах. Половина з них була занурена в зарості бур’яну, як острівці іржі — в мілке море отруйного сумаху.
До одного краю цього пристанища спочилих автівок прилягала присадкувата непоказна цементна будівля під бляшаним дахом. Нижче піддашка рядком примостилися вкриті павутинням вікна. З одного боку будівлі виднілися гофровані алюмінієві гаражні двері. База, з якої робила свої вилазки наземна команда, припустила Гарпер... звісно, в ті дні, коли цвинтар «Саут-Стрит» ще мав наземні команди. Трава по коліна, що здіймалася перед вхідними східцями, наштовхувала на думку, що робітники вже давненько не оббивали порогу цього місця.
Поза кучугурами брухту виднілася широка піщана яма, на дні якої лежала купа мотлоху, захована під шматами коричневого пластикового брезенту. Еллі припаркувала вантажівку між будівлею та «понтіаком фаєрбердом», звугленим до самої рами. Вона понишпорила під кермом, намацала кілька оголених дротів, зчеплених докупи, а тоді смикнула їх — пролунав сухий електричний тріск. Пожежна машина пихнула, загуркотіла, та врешті заглухла.