— О, ні! — почала вона. — О, ні, о, ні, о, Ґіле, я зовсім слабка. Така безпомічна.

— Тихіше, — промовила Гарпер, обійшовши Рене й нахиляючись, щоб узяти Ґіла попід руки.

— Тобі не можна, — сказала Рене. — Ти на дев’ятому місяці вагітності.

— Мені ж не важко, — відповіла Гарп, хоча коли вона випросталася, в щиколотках запекло, а у спині стрільнуло.

Вони несли Ґілберта крізь високий чагарник, і росиста трава хльоскала йому по спині. Голова його гойдалася. На обличчі застиг стоїчний, майже впокорений вираз. Здавалося, його ясні блакитні очі ні на мить не випускали Гарпер з виду.

Коли всі вони дісталися до гаража, мерця довелося опустити додолу, тож Гарпер могла перепочити, а Еллі рушила шукати шлях усередину. Двері були замкнені, а ключа не знайшлося ні під килимком, ні під жодним з керамічних вазонків, які прикрашали східці ґанку (вазонків, повних ґрунту і квітучого врожаю з декоративних бур’янів). От тільки Нік не мав наміру заходити через двері. Він рухався уздовж стіни будівлі, роздивляючись піддашок. Врешті хлопчик спинився і тицьнув пальцем на одне з вікон. Воно було за добрих п’ять футів над його головою, настільки щільно припасоване до піддашшя, що здавалося неймовірним, щоб це вікно пропускало всередину бодай трохи світла. То був довгий, вузький отвір. В одній потрощеній шибці бракувало трикутного шматка скла. Жоден дорослий не спромігся би просунути руку в шпарину, але дитина — зовсім інша справа.

Еллі присіла, щоб Нік зміг залізти їй на плечі. Та навіть коли дівчина підвелася на повен зріст, він заледве діставав до вікна. Хлопцю довелося тягнутися, щоб просунути руку у вікно й повернути засув. Нік відчинив вікно, вхопився за підвіконня, підтягнувся і пірнув у темряву.

З іншого боку вікна, певно, була можливість злізти — якась поличка абощо, — бо Гарпер не чула, щоб хлопець приземлився. Він щезнув без жодного звуку.

— Цікаво, хто минулого разу допомагав йому туди забратися, — промовила Гарпер. Коли Еллі спрямувала до неї допитливий погляд, жінка кивнула на високе вікно. — Очевидно ж, що він і раніше таке проробляв, але Нік надто малий, щоб дотягнутися туди самотужки.

Еллі насупилася.

Вхідні двері прочинилися, Нік висунув зсередини голову і помахав, щоб вони заходили: мовляв, ласкаво просимо, почувайтесь як удома.

2

2

Коли почало світати, вантажівка вже повністю була похована під двома шматами брезенту: одним накрили авто спереду, іншим — ззаду. Гарпер сподівалася, що їм вдасться помістити пожежну машину в приміщенні, але гараж уже займали трактор «Джон Дір» та екскаватор. З гаків на стінах звисала акуратна, хай навіть і вкрита павутинням колекція граблів та лопат. Уздовж іншої стіни тягнувся чималий верстак. На нього вони й поклали Ґілберта, накривши його третім шматом брезенту.