Вони випірнули надвір у темряву й рушили шляхом, яким прийшли, назад. Втім, не встигли вони й сотні футів подолати, як Гарпер почула виття і рев до болю знайомої вантажівки, звуки, від яких усе всередині неї стислося. Вона схопила Ніка за рукав футболки і потягнула донизу, припавши позаду Діви Марії.

Помаранчевий снігоочисник з гуркотом протарабанив вулицею повз них, отруюючи ніч дизельним смородом. Рухався він повільно, приладнаний до даху кабіни прожектор гойдався з боку в бік, блимнувши світлом на кам’яну стіну й далі засвітивши кладовище. Довжелезні тіні янголів та хрестів застрибали травою у бік Гарпер, а тоді пощезали. Вона уривчасто видихнула.

І досі там. І досі шукає. Він знав, у чому вони втекли. Може, знав, що далеко їм забратися не вдалося. Пожежна вантажівка — не найліпший транспорт для втечі.

Гарпер повернулася до Ніка — і, на власний подив, побачила, що хлоп’я вдоволено шкіриться. Він не дивився в бік вулиці, натомість видивляючись щось по інший бік ґрунтової стежки, що бігла за кладовищем, щось у високому сплутаному підліску. Гарпер розгледіла, як кілька папоротей смикнулися, неначе щось промайнуло в заростях.

«Що?» — запитала вона його жестами.

«Кіт, — відповів Нік. — Я щойно бачив кота. Він теж зиму пережив».

4

4

Гарпер готувалася розбороняти Ніка та Еллі, готувалася до потоків сліз, образ і жбурляння меблями. Однак Еллі, здавалося, була анітрохи не здивована, знову побачивши «Портативну маму» і свій медальйон, який висів у Ніка на шиї. Коли вони повернулися до кабінету, дівчинка сиділа скраєчку на дивані, тручи руками обличчя. Вона тільки глянула на них заплаканими очима й нічого не спитала. Гарпер витягла з саквояжа бляшанку «Спаму» й понишпорила в шухлядці, шукаючи, на чому б розкласти м’ясо. А знайшовши коробку солоних крекерів, відчула приплив подяки, наближений до благоговіння.

Нік усівся перед Еллі, виставивши підборіддя, в очікуванні, що вона щось скаже. Зрештою вона заговорила до нього, рухаючи пальцями:

«Мабуть, можеш його носити. Мені здавалося, що з ним ти виглядатимеш як маленьке дівча, але принаймні як гарненьке маленьке дівча».

Гарпер відшукала касету, альбом «Опісля» від «Роллінґів», і запхнула її в касетник. Мік Джаґґер почав виспівувати, попереджаючи свою крихітку, крихітку, крихітку, що часу в неї вже нема[166].

«Ну, майже», — подумала Гарпер.

Поки намазувала драглистий «Спам» на крекери, вона стисло переказала Еллі те, що почула від Ніка у склепі. Дівчина не перебивала й не ставила жодних запитань. Коли Гарпер скінчила і вони гуртом усілися на диван, наминаючи грудкувате м’ясо, Еллі жестами промовила: «Повірити не можу, що ти повівся на Майклові казочки про відбитки пальців. Це навіть для тебе тупо».