Першою до брата підбігла Еллі, пригорнула його обома руками. Голова Ніка гойдалася на шиї, з якої, здавалося, позникали всі кістки. Еллі зиркнула на Гарпер.

— Він був ще не готовий до цього, — промовила дівчина. — Надто багато переніс. Треба було нам зачекати ще бодай ніч. Тобі треба було зачекати.

— Але Джон...

— Джон Руквуд у стані потурбуватися про себе, — відрізала Еллі. — А от Нік — ні.

Вона рушила повз Гарпер до гаража.

Саме цього Еллі й потребувала, подумалося Гарпер: шансу стати на захист брата, забрати в неї роль захисниці малого — чи принаймні якусь її частку.

— Я справді не розумію, — промовила до Рене Гарпер. — Те, що Еллі от щойно сказала про Ніка... що він водночас і паливо, і гас — є в цьому щось поетичне, та все одно це повне безглуздя.

— Для цього мову поезії і придумали: для речей, що правдиві, але сенсу не мають. Для грубого звіра та ширшого кола[167], — промовила Рене, вдивляючись у нічне небо, де сотня пломенистих пташок і далі описувала все ширше коло, поки не щезла, розтанувши серед стожарів.

5

5

Під верстаком, у ящику з інструментами, Гарпер знайшла волосінь та риболовецький гачок, і скористалася ними, щоб накласти на верхню губу Еллі два шви. Дівчина сиділа непорушно й, поки Гарпер зашивала, дивилася на стелю. На очі їй наверталися сльози люті, але за весь час вона не видала ані звуку. Гарпер не була певна, чи то дівча відмовчувалося, чи виявляло неабияку стійкість.

Скінчивши з Еллі, Гарпер перейшла до Ніка. Хлопець міцно спав і лише трохи супився, поки жінка накладала чотири шви йому на чоло. Голку вона використала ту саму, спершу її простерилізувавши, — затиснула між великим та вказівним пальцями і тримала, поки сталь пашіла від жару.

По тому Гарпер вийшла надвір трохи посидіти на ґанку, пороздивлятись ясне нічне небо. Часом здавалося, що котрась із зірок відділяється від небесного склепіння та з запаморочливою швидкістю поринає за край ночі. У темні години перед світанком цілі сузір’я розпадалися й переформовувалися, опадаючи яскравими рисками.

Врешті, у сірому світанковому світлі, крихітний вогняний горобець випірнув з-за дерев біля кладовища, пихнув і перетворився на хмарку диму. А за мить звідти ж з’явився Пожежник. Спотикаючись, він побрів геть від лісу й упав в обійми Гарпер.

Вигляд Пожежника її налякав. На його лівій вилиці красувалася довга рана: роз’ятрена чорна смоляниста смуга. Шия з одного боку була попечена, й опік мав дуже і дуже болючий вигляд. Від Джона тхнуло так, наче він викачався у згарищі, що лишилося від табору.