У лівій руці він тримав металеве відро, повне жарин.

— Я врятував її, — видихнув він. — Треба покласти її десь у безпечному місці й дістати деревини для вогню.

Він нестямно зиркав на Гарпер.

— Вона голодна.

Джон неохоче дозволив забрати в нього з рук відро. Бляшана ручка була гаряченна — навіть палюча, — але долоня Гарпер засяяла м’яким світлом, і болю жінка не відчула.

Вона поставила цеберко на сходи й повела Пожежника всередину.

Відключився Джон майже відразу, як вона скінчила зашивати йому порізану щоку. Гарпер лишила його на дивані, де той спав, загорнувшись у власну куртку замість ковдри.

Гарпер знову вийшла надвір, почуваючись напрочуд стомленою і напрочуд вагітною. В неї увесь час нила спина, а на додачу вона відчувала гострий біль у жіночих органах.

Відро, повне розпашілих жарин, стояло на останній сходинці, поряд з касетником. Мік Джаґґер, під акомпанемент гітарного басу, саме обіцяв, що прямує додому[168]. Вуглини яскраво пульсували у такт музиці, тьмяніючи та знову спалахуючи світінням.

Раптом Гарпер охопило бажання вдарити і перекинути відро у траву.

Та натомість вона віднесла його до великої металевої бочки, що стояла серед бур’янів позаду гаража, оточена купою сміттєвих баків. Гарп висипала жарини на гірку старого мотлоху: розколотих дощок, іржавих бляшанок з-під пива, промаслених ганчірок. Завирувало полум’я — сміття спалахнуло, тихо й пожадливо пихнувши. Гарпер відшукала кілька галузок та зогнилу колоду, яка кишіла жуками, і згодувала їх у жевриво.

— Це для чого? — спитала Рене. — Кулінаримо сьогодні на багатті?

— Радше одне з тих вогнищ, які розпалюєш, щоб пом’янути людину.

— Вічний вогонь?

— Сподіваюся, що ні, — відповіла Гарпер.

6

6

Вони спали на дивані позмінно, їли «Спам», пили молоко з бляшанок. У гаражі було тісно й спекотно, затхле повітря смерділо м’ясними консервами, бетоном і дизельним пальним. Вже скоро їм доведеться щось вирішувати з Ґілом. Ще день, і він почне розкладатися.

Коли сонце заходило, Гарпер вислизала через задні двері надвір, подихати свіжим повітрям. Під зірками вона почувалася краще. Ніч нагадувала Гарпер морську гладінь, що заковтувала її, теплий басейн, наповнений плинною пітьмою замість води. Гарпер зовсім не помітила, як навколо забуяла весна.