Упала зірка. Гарпер хотілося, щоб він сидів непорушно, лишався на місці, тримаючи її голову на плечі. Якщо часу й судилося колись застигнути, то вона воліла, щоб це була саме ця мить: бути поряд з Джоном, коли в повітрі витає запах весни.

Джон випрямився так рвучко, що вона ледь не впала. Він потягнувся через неї і почав крутити перемикач гучності.

Божевільна дамочка саме голосила про Його Величність Цабе Єна Юдовбивцю.

— О, ця надокучлива сука, — відказала Гарпер. Тверезою вона слова «сука» не вжила б, але п’яна Гарпер була менш манірною, а саме так вона зараз почувалася. — Знаєш, щоразу, коли мова заходить про того типа, Єна Юдовбивцю, вона оголошує інше звання. От він був гранд-маршал, а за якусь мить уже польовий командир. Якось їй неодмінно заманеться назвати його Піхволизом Могутнім...

— Шшш, — зупинив її Пожежник, повівши однією рукою.

Вона прислухалася. Жінка з радіо заявила, що Його честь пообіцяв відправити дванадцять укомплектованих людьми вантажівок у Мейн для боротьби з пожежами, що розгорілися знову. Екіпажам було наказано вирушати в п’ятницю по обіді, хвала Ісусу та Святому Духу...

— Ми пустимося за ними, — сказав Джон.

— За Ісусом та Святим Духом? — уточнила Гарпер. — Я думала, ми якраз цього намагаємося уникнути.

— За пожежними бригадами, — відповів він, вибалушивши очі. — Перетнемо міст і попрямуємо з ними до Мейну. Проскочимо у їхніх рядах крізь усіх інших.

Він повернув голову і зустрівся з Гарпер поглядом.

— Вони рушають за два дні. У цей час наступного тижня ми вже, можливо, будемо на острові Марти Квінн.

10

10

Коли час настав, Джон розбудив її доторком, ніжно провівши пальцями по щоці.

Гарпер протерла обличчя, зводячись на лікті.

— Я не... що? Хіба не зарано? Я думала, вони виїжджатимуть опівдні в п’ятницю.

Прокинувшись, Еллі сіла на підлозі. Нік спав поряд з нею, повернувшись на бік. Дівчина широко позіхнула, прикриваючи рота рукою.

— Уже полудень?

— Уже п’ятниця? — запитала Гарпер.