8

8

Під небом, всіяним зірками, вони йшли на похорон, поволі перетинаючи зарості трави, крокуючи кладовищем. Їх вів за собою Пожежник, освітлюючи шлях рукою, що сяяла блакитним полум’ям. Нік ішов посередині, пускаючи пальцями зелені язики вогню. Замикала процесію Гарпер, чия долоня палала золотистим канделябром у пітьмі.

Пожежник зробив з возика імпровізовані похоронні дроги: приклав згори дві дошки, поприв’язувавши їх канатами. Небіжчик лежав на візку, вкритий брезентом, який слугував за саван. Рене штовхала дрогию. Слідом за нею йшла Еллі, несучи програвач, з якого лунала стишена музика.

Еллі виглядала гарно у циліндрі й чорному плащі-пильовику, що тягнувся по землі довкола щиколоток. Нік усе ж таки відмовився від оперних рукавиць, одягнувши натомість кислотно-жовтий смокінг з полами й материн медальйон. Для Гарпер Пожежник десь відкопав величезну кенгурушку розміром XXXXL з емблемою «Патріотів»[172]. Кращого траурного одягу для вагітної жінки годі було знайти. Рене простувала цвинтарем у темно-синій оксамитовій сукні з високим розрізом, крізь який визирали ямочки у неї на колінах. У жінки були дуже гарні гладенькі ноги. Гарпер сподівалася, що Ґілберт встиг віддати їм належне.

Хтозна, де Пожежник дістав своє вбрання: чорний берет, короткий чорний піджак і кілт, який оголив його волохаті кістляві ноги. Але Гарпер зовсім не здавалося, що він таким чином жартував; вона підозрювала, що з його боку то був найщиріший вияв шани.

Охопленою вогнем рукою Пожежник прочинив двері до склепу О’Браєнів. Полум’я палахкотіло, освітлюючи крихітне кубічне приміщення з мармуру. Довкола, немов гойдаючись під мелодію, мерехтіли тіні. Джон розшукав альбом «Знімаючи кіно» від «Dire Straits», і тепер вони слухали «Ромео і Джульєтту». Музика приємно линула, зливаючись із хором цвіркунів.

Пожежник погасив руку, а тоді закотив візок усередину. Рене увійшла за ним, і на рахунок «три» вони вдвох перетягнули саван з візка на кам’яну труну поряд. Кінчиком пальця Нік позапалював свічки. Еллі з магнітофоном рушила за ними. Гарпер лишилася надворі; її рука палала яскравим вогнем, не обпікаючи. Полум’я втішало її. Той блиск, здавалося, був сяйвом її душі, котре на один вечір стало видимим.

Пісня відбивалася луною у крихітній кам’яній кімнатці, і Гарпер тихенько стала підспівувати. До неї долучився Джон. Виводячи рядки пісні, він потягнувся і взяв Рене за руку. Нік узяв за іншу. Малий потягнувся до сестри, а Еллі — до Гарпер, єднаючись у людському ланцюгу, що похитувався під музику. Рене похилила голову, заплющивши очі: чи то поплакати, чи то, може, помолитися. А коли врешті підвела погляд, її очі променіли світлом. Завитки луски на її руках зажевріли темно-сливовим сяйвом, яке поволі перетікало до зап’ястків. Світіння заструменіло з її руки спочатку до Пожежника, а тоді до Ніка. Гарпер відчула прилив тепла й світла, бо її луска відгукнулася.