Ні. На це вже напевно не варто було сподіватися. Гарпер була сповнена рішучості прийняти будь-які умови, аби дитині було найкраще, хай навіть це й означатиме, що день її народження, скоріше за все, буде останнім днем, коли вона її побачить. Гарпер уже вирішила, що коли ця мить настане, вона поводитиметься як Мері Поппінс. Вона вмовляла себе, що дитина належить їй, поки не повіє західний вітер... а коли гряне шторм, вона спокійно розгорне парасольку і полетить геть, залишивши малюка під опікою когось люблячого та мудрого, якщо вийде про це подбати. Вона не зможе бути з ним, проте у них буде своєрідний зв’язок. «Портативна мама» залишиться з ним.

— Я чомусь не певен, що Нік уміє керувати вантажівкою з ручною коробкою передач. Рене ніколи таких габаритних авто не водила. Еллі занадто юна. Ти — занадто вагітна. Крім того, мудило, якого вони шукають, говорить як принц, курва, Чарльз, а не Дон, курва, Льюїстон, — відказав до неї Пожежник, розтягуючи голосні, ковтаючи приголосні, вмить заговоривши так, наче він був з Манчестера, штат Мейн, а зовсім не з Манчестера у Сполученому Королівстві. — Кілька хвилин побалакати так, наче я тутешній, я зможу. Вистачить, щоб проїхати через пропускний пункт.

— А як щодо зап’ястя? — запитала Гарпер, торкаючись до його правої руки. Зап’ясток досі був перев’язаний брудною стрічкою.

— Ой, та передачі перемикати згодиться. Не турбуйся так, Вілловз. Я нас перевезу на той бік. Ти забуваєш, як я люблю викаблучуватися.

Але Гарпер заледве дослухалася до його слів.

Спинившись за якісь десять кроків від вантажівки, Рене нахилилася і простягнула руку, щоб довгошерстий кіт із золотими смужками міг принюхатися до тильного боку її долоні. Кіт виліз із трави, задерши хвоста; де-не-де в шерсті виднілося зів’яле листя. Він муркотів так голосно, що здавалося, наче хтось увімкнув електричну швейну машинку.

Нік виповз з-під купи кілець шланга, щоб пороздивлятися тварину. Очима, сповненими захвату, він озирнувся на Еллі й почав до неї жестикулювати. Дівчинка навкарачки підлізла до нього.

— Він каже, що це той кіт, якого він ціле літо підгодовував, — розтлумачила вона.

Коли Гарпер глянула назад, котяра уже був у Рене на руках. Від задоволення тварина примружила очі. Рене поставила радіо додолу, ніжно погладжуючи кота по спині.

— Це мій кіт, — вигляд у Рене був приголомшений, наче її щойно пробудили від глибокого сну. — Кіт, якого я лишила самого, ще минулого травня. Містер Трюфель. Ну, взагалі-то Трюффо, але для друзів він Трюфель.

Пожежник зістрибнув з підніжки. Обличчя в нього було кам’яним.