А Пожежник... Пожежник мусив кермувати.

— Ця частина плану мені зовсім не подобається, — сказала йому Гарпер.

Джон стояв на підніжці з пасажирського боку кабіни. У руці він тримав відерце з вугіллям. Він прилаштував його біля вихлопної труби, яка стирчала з виступу позаду кабіни. І нахилився вперед. Гарпер побачила, як кінець його пальця засяяв, червоніючи — мимоволі їй згадалася сцена з «Іншопланетянина»[174] — та розгоряючись дедалі яскравіше, поки не заболіло в очах. Полетіли іскри, коли чоловік пальцем став приварювати відерце ззовні вихлопної труби.

— Яка саме частина? — неуважно перепитав Пожежник.

— Та, де ти намагаєшся перетнути міст на цій вантажівці. Вони полюють на тебе. Там є люди, які бачили тебе, які знають, як ти виглядаєш.

У Гарпер навіть виникали думки про те, що вся ця затія — лише трюк, аби виманити їх, увесь цей розрекламований караван пожежних вантажівок, що прямував до Мейну, щоб боротися з пожежами. Що більше вона про це міркувала, то ймовірнішим видавалося, що на них чекає пастка й до обіду всі вони вже будуть мертві.

Зрештою, зважитися на цей план її переконали перейми, які раптово почалися і протривали півгодини, залишивши по собі неприємне відчуття — наче вся утроба наповнилася масою бетону, яка потроху густішала. Якоїсь миті біль став таким різким і ритмічним, а дихання було таким швидким та уривчастим, що Гарпер була певна, що маля вже народжується. Саме в той момент майже-цілковитої певності перейми стали стихати, невдовзі припинившись повністю, залишивши Гарпер спітнілу з тремтливими руками. Два тижні — лише два тижні до кінця терміну, плюс-мінус кілька днів.

Те, що вони зараз робили, було відчайдушним ривком; немов солдати у Першу світову, вони вискакували з окопів і мчали в бік нічийної землі, не зважаючи на те, що останні чотири хвилі солдатів, які здіймалися перед ними, були пошматовані ворогами. Та лишатися вони не могли, бо дитя в окопах не виростиш.

Річ була не лише в тому, щоб народити маля у безпеці. Важило те, що відбуватиметься протягом хвилин, годин і днів по тому. Особливо, якщо хлопчик не буде заражений лускою. Гарпер місяцями вже не бачила свіжих даних, але в ті дні, коли вона ще мала інтернет, ширилися цифри, що буцімто майже 80 відсотків дітей від інфікованих народилися здоровими. Малий буде рожевим і чистим, а єдиний спосіб потурбуватися, щоб так і було надалі, — це знайти здорову людину, яка забере його геть... думка, яку Гарпер вперто гнала від себе. Спершу варто було знайти безпечне місце, де дитина побачить світ. А тоді її мати вже перейде до наступної частини плану — пошуку домівки для неінфікованої дитини. Імовірно, що лікарі на острові Марти Квінн не заражені лускою. Можливо, хтось із них візьме дитя. А може, її маля навіть зможе лишитися з нею на острові!