— Ми не знаємо в якому стані магістраль. Пожежі минулої осені вирували від Бузбей-Гарбор до кордону. Тисячі й тисячі акрів землі. Хтозна, чи вдасться проїхати нею увесь шлях. Якщо доведеться якусь частину чи й усю дорогу йти пішки, то часу може піти... ну, чимало.

Муркіт містера Трюфеля луною розходився у тісному деревяному відсіку, — ритмічне деренчання, яке навіювало Гарп думки про музику з блюґрас-гурту, що лабає на пральній дошці[175].

— Та якщо дорога розчищена, то цілком можемо потрапити на острів вже сьогодні ввечері.

— Ми не знаємо, скільки часу доведеться вовтузитися по прибутті. Чи як часто вони висилають човни.

— Хіба ж не чудово було би врешті прийняти гарячий душ?

— Це вже тобі дурощі до голови полізли. Зараз ще почнеш марити нормальною їжею, яка береться не з бляшанки.

— Ти з ним вже переспала? — запитала зненацька Рене.

Вантажівка перемкнула передачу й почала прискорюватися. Вони полишили Саут-стрит і виїхали на Мідл-роуд. Асфальт під колесами тепер був новіший, Гарпер відчувала це за плавним рухом авто.

— Ні, — відповіла вона. — Тобто... ми були разом у ліжку, але далі обіймів діло не пішло. Його ребра. Пошкоджена рука.

Як пояснити присутність іншої жінки, котра ніколи не покидала кімнати, живучи у полум’ї, вона не знала.

— Та й я тут останнім часом трохи вагітна.

— Думаю, ви все надолужите, коли опинитеся на острові. — Вантажівка затряслася й загуркотіла. — Якби тільки нам з Ґілом випала нагода. Хотіла б я, що все було інакше... однак Мацц постійно спостерігав за нами, ніколи не лишав наодинці в кімнаті. Я знаю, що далеко не красуня. Тобто я товста, і мені майже п’ятдесят. Але він пробув у в’язниці дуже довго, і...

— Рене, ти напрочуд трахабельна, — промовила Гарпер. — Ти б його світ догори дриґом перевернула.

Рене затулила рота рукою, здригаючись від ледь стримуваного сміху.

Вогнегасники цокали й дзенькотіли, гупаючи одне об одного.

Коли Рене врешті опанувала себе, то запитала:

— Але ви ж цілувалися, правда? І слово на літеру «л» одне одному казали?

— Так.

— Добре. Ґіл ніколи не казав мені цього, тож і я не стала. Не хотіла робити так, щоб він почувався зобов’язаним до чогось. А от тепер думаю, що варто було. Ризикнути, тобто. Байдуже, чи він би відповів взаємністю. Лиш би він від мене це почув.