— О, Господи, — зашепотіла Рене. — О, Боже.

Гарпер вивільнила руку і зіпнулася навколішки, щоб визирнути за вогнегасники. Вона побачила шматочок небесної блакиті, яка десь на горизонті перетворювалася на білість, і сірий вигин моста, що тягнувся назад до земель Нью-Гемпширу.

Вздовж узбіччя вишикувалися вервечкою уламки автівок, тягнучись до самого початку моста й далі. Всього там стояла, можливо, сотня покинутих машин: усі авто, що намагалися прорватися крізь блокаду і зазнали невдачі. Каркаси автомобілів, лобове скло, дверцята — усе було поцятковане дірками від куль.

Спереду вантажівки до них долинули голоси.

— Та ти знущаєшся. Коли востаннє вона була в експлуатації?

Гарпер обережно підняла один з вогнегасників і посунула його вбік. Він стиха дзенькнув.

— Ні, Гарпер, — зашепотіла Рене, та цього разу Гарпер голосування проводити не збиралася. Якщо кіт вийде на видне місце, це приверне увагу до заду вантажівки.

Вона посунула ще один вогнегасник. Дзеньк.

— О, та ми завжди вивозимо її на Четверте липня. Лупашимо дітлахів зі шланга, збиваємо з ніг, вони собі місця від радості не знаходять, — лаконічна південно-мейнська говірка лунала десь спереду вантажівки. Голос здавався віддалено знайомим. — Вони би си не тішилися, якби ми увімкнули повну моцність. Тоді б ті шестирічки десь на деревах би роздуплялися.

У відповідь пролунав вибух схвальної реготні, принаймні від півдюжини чоловіків. І раптом Гарпер осяяло, хто саме їх забалакував. Бувалим морським вовком, який травив байки, був ніхто інший, як Пожежник, що пробував наслідувати голос Дона Льюїстона.

Вона прочинила дверцята і висунула голову в сонячний день.

У повітрі пахло рікою: приємний мінеральний запах, за яким вчувався слабенький аромат гниття. Позаду вантажівки нікого не було, всі вартові зібралися біля кабіни. Праворуч, навпроти них, стояла порожня біла будка з плексигласовими вікнами. На вкритому пластиком столі шипіла й потріскувала СіБі-рація.

— Передок у тебе виглядає побитим. Наїхав на щось? — запитав один з вартових.

— О, та це було кілько місяців тому. Думав, що на жопську вибоїну наїхав. А виявилося, що то був «пріус» з кількома паяльниками всередині. Упс!

Знову регіт, цього разу гучніший.

Містер Трюфель підвів голову, зиркнувши з дороги на Гарпер, примружив очі, позіхнув, а тоді завів задню лапу і заходився лизати свої волохаті яйця.

— Щось я не бачу тебе в контрольному списку, — промовив хтось із вартових. Ворожим його тон не здавався, але й від сміху чоловік не заходився. — У мене тут є список усіх вантажівок, яким дозволено їхати на північ. Твоїх номерів немає.