Гарпер заштовхнула містера Трюфеля у відсік. Обережно підняла ногу, витягуючи її якомога вище, і залізла у машину.

— Слушна думка! Так і зроби, — вигукнув до нього Пожежник. — Ні, стривай... бляха, повернись-но сюди. Тобі ж планшетка треба, щоб правильні номери назвати.

Гарпер визирнула через досі прочинені дверцята відсіку, і побачила, як рудоволосий юнак підтюпцем повернувся до кабіни. За мить він уже зник з-перед очей.

Гарпер обережно зачинила дверцята.

Вона простягнула Трюфеля Рене і знову переставила вогнегасники, щоб як слід сховатися... марна трата зусиль, як виявилось, оскільки ніхто до них так і не зазирав, а за якусь мить вони уже рушили геть. Гарпер розпласталася у відсіку, і в лівій нозі нервово сіпнувся м’яз.

Містер Трюфель тихенько муркотів. Рене провела пальцями його загривком.

— Гарпер, хочеш, дещо тобі розповім? — стишено запитала жінка.

— Що? — спитала Гарпер.

— Я сумніваюся, що це мій кіт, — сказала Рене.

12

12

Пожежна машина здригнулася, від’їхавши на кілька футів назад, а тоді майже неохоче рвонула вперед. Металеві борозни в асфальті знову заспівали під шинами. Немов звіддаля, Гарпер почула дзеленькіт мідного дзвоника — то Пожежник калатав вартовим своє adios.

Вантажівка набрала швидкості, женучи на північ.

— Нам вдалося, — промовила Рене. Вона присіла, спершись на лікті. — Гадаю, ми в безпеці.

Гарпер не стала відповідати. Вона підвела голову й легенько гепнула нею об сталеву підлогу відсіку, переймаючись через камеру стеження.

— Що таке? — запитала Рене.

Гарпер похитала головою.

Якийсь час вантажівка їхала, не зупиняючись. Гарпер припускала, що Джон розігнався до шістдесяти чи сімдесяти, і тепер легко та швидко мчить дорогою. Їй подумалося, що за якийсь час здригання і хитання машини, разом з відчуттям невпинного руху, можуть заколисати її.

Втім, уже за десять хвилин Джон знизив передачу. Вантажівка поволі спинилася, гравій під колесами захрустів, під рамою загрюкали камінці.