Грибок маслючок охоче випивав для апетиту чарку-другу, брався до ложки.

— О, випив, о, їсть! — гомоніла сердешна Мартоха. — Бо всяке дизельне паливо й консистентні мастила з чого? З нафтопродуктів! І оцю прокляту сивуху, подейкують люди, тепер женуть із нафтопродуктів, ось вона тобі й до смаку, ось і закусюєш.

— Хіба в нашої Вівді Оберемок уже не з буряків чи цукру?

— О, бач! Сам захотів бігти попереду прогресу, записався в тракторозаври, то чого Вівдя має відставати? Раз хоче йти в ногу з прогресом, то жене з нафти для таких ротів, як твій... І вишкварки з сала не лізуть у рот? Може, кортить червоної й чорної ікри з нафти? А білого хліба з газу?

Жінка завжди знайде, за що шпетити чоловіка, навіть коли немає за що шпетити... Ото йдуть удвох по вулиці, тільки Хома лупнув мимоволі очима на яку машину чи цистерну, що просунула по в’язкій осінній багнюці, а Мартоха відразу ставала сердита, наче на обидві кована, наче єгипетська мума. Аж у стані тоншала через свій гнів:

— І досі тобі всякі сівалки та машини тримаються голови? Хай би тобі добро, коли ти їм під колеса заглядаєш! Коли такий ненажер напав, то хоч на дівок дивись, не так обидно. Бо що про мене люди скажуть, як ти на залізні мотори ладен кинутись, що тобі й досі техніка на умі!

Отак не могла Мартоха довго заспокоїтись, пнулась до Хоми, як жаба до гусяти. А що грибок маслючок? Наче подеколи й не бачив Мартохи, бо впам’ятку трималось недавнє життя тракторозавра, а тракторозаври не так поводяться, як чоловіки. Ото іноді загурчить на Мартоху, наче мотор йому в грудях озвався, ну сердито блимне очима, як блимав фарами, та ще з рота йому звук клаксона вирветься, та ще почується мелодія, наче з вихлопної труби, а так більше нічого. А так більше нічого, хоч ізбоку могло здаватись, що, слухаючи пащекувату жінку, Хома побіля неї не на двох ногах огинається, а прокочується чотирма колесами на гумовому ходу.

І тут маємо зізнатись у найдавнішому, найхимернішому...

Тепер, коли Хома надумав випередити прогрес і став самодіяльним тракторозавром, здавалося, зоря його слави має зійти так високо, як ніколи не сходила. Щоправда, за простотою душевною він ніякої слави не бажав, але ж Мартоха... Але ж Мартоха, котра стільки звідала злигоднів, коли Хома обернувся на тракторозавра, аж поки магічний чар української пісні та ще її закохані поцілунки знову обернули його на чоловіка!..

Мартоха не могла втямити людської байдужості, наче грибок маслючок і не був тракторозавром, а вона — з його лихої волі дружиною тракторозавра. А тому кожному стрічному сокоріла: