Ота шапка-невидимка, в якій Хома не ходив, і пізніше — уже в епоху науково-технічної революції — невидимство грибка маслючка стало притчею во язицех. Мовляв, не галопуюча інфляція, а Хома-невидимець винен у тому, що різко зменшується реальна заробітна платня трудящих, що зростають ціни на товари першої необхідності, що збільшуються асигнування на потреби військово-промислового комплексу, що підскочила злочинність... Рука Хоми! Невидима рука Хоми-невидимця! Якби ж видима, то можна б схопити, вдарити, але ж невидимої руки не схопиш, не вдариш, отож вона призведе й до подальшої інфляції, безробіття, росту цін. І, щоб відвернути штучно роздуту загрозу руки Хоми з Яблунівки, збільшували видатки на військові приготування, на модернізацію стратегічних крилатих ракет із ядерними боєголовками...

Здається, саме правителі расистського режиму ПАР, наслідуючи яблунівського старшого куди пошлють, першими в світі стали носити свої власні голови під пахвами. Здавалося б, вільно можна носити чужу голову — ну хоча б негра, вбитого під час демонстрації в Соуето! — але пошесть наслідування й мавпування всесильна, ця пошесть вимагає, щоб носили тільки свою. Стали носити свої голови під пахвами і генерал Стреснер у Парагваї, і Дювальє на острові Гаїті, й генерали правлячої хунти в Уругваї.

А мільйонні армії безробітних на Заході? Гадаєте, буржуазна пропаганда, захищаючи його величність капітал, не посилалась на приклад із відлученням Хоми від ударної колгоспної праці? Мовляв, безробітний у буржуазному суспільстві й відлучений від роботи в «Барвінку» — ягоди одного поля, а колгоспна ягода навіть гіркіша. Авжеж, Хома з Мартохою сказали б на таке: «Пес бреше, бо співати не вміє, пес як не збреше, то йому нудно».

Великий вереск зчинився навколо машини часу, сконструйованої старшим куди пошлють мало не з металобрухту. Пригадуєте, за порадою голови колгоспу грибок маслючок, рішуче крутнувши вліво перламутровий важіль, відправив свою першу експериментальну модель у далеке минуле, щоб вона звідти не поверталась і не зривала трудової дисципліни в колгоспі? Так от, усяке казна-шо верзли про машину часу. Начебто опинилась вона не в далекому минулому, а в часі теперішньому, хоча й далеко від України. Якийсь мандрівник бачив машину часу в африканських горах Високого Атласу, там довкола неї вовтузились кагалою берберські мавпи, невміло туди-сюди смикали за перламутрову ручку, сподіваючись, очевидно, на подорож у часі — ще в ту епоху, коли на землі панував ранній палеоліт, коли Земля знала тільки мавп’яче царство, коли до сучасної людини було ой як далеко, бо мавпа ще тільки мріяла обернутись на людину, складний і довгий шлях її еволюції ще тільки починався!