— Як без діла сидіти, то можна одубіти, а мій Хома без діла не сидів, тому-то й не одубів. У тракторозаврах він поза хахольками-заулками не тинявся, а землю орав і землю засівав, буряки збирав і в бурти складав, картоплю копав і в ями клав, сінаж набирав і на ферму доставляв... Тракторозавр Хома ні дня ні ночі не відав, не вечеряв, ні снідав і не обідав, ще й від мене зазнав гіркої обиди!

Якось їй здибався голова колгоспу Дим у машині, запросив сідати, ось вона й сіла, зрадівши, бо хотілося швидше додому втрапити.

— Мартохо, — мовив голова колгоспу, — про яких трак-торозаврів ти всім розказуєш, вуха протуркотіла?

— Та з Хомою ношуся, як дурень із писаною торбою, — похвалилась. — Чи ви й не примітили, що він ходив у тракторозаврах?

— У яких тракторозаврах? — розсміявся чудно, як отой, що його пізнають по реготу.

— Не примітили? Ну, його машина часу в колгоспі не знадобилась, еге?

— Техніки маємо доволі, поки що обійдемось без машини часу.

— То Хома що придумав? Тракторозавра такого, що ні трактор, ні людина... Брешу, бо до пояса людина, а вже від пояса трактор. Два тижні в колгоспі на різних роботах крутився, поки я його додому забрала.

Голова колгоспу Дим чудно так подивився на Мартоху, наче аж нині пошкодував, що колись у май оженився — й тепер мається.

— Ну, пособив Хома трохи, не все ж на корівнику біля гною, подихав свіжим повітрям. Та яблунівські механізатори хіба по два тижні з трактора не злазять? Трапляється, місяцями трудяться, раз трудовий фронт вимагає. Ні жінок, ні дітей не бачать!.. Заскучала — й додому забрала?

— Та я його поцілунками до тями вернула... Та ще пісня помогла!

— Поцілунками всякого тракторозавра знімеш із машини, відірвеш від робочого місця.

— Михайле Григоровичу, та я ж не про тракториста, а про свого тракторозавра Хому!

— Не один чорт? — здивувався голова колгоспу, ведучи машину по розкислому баговинню дороги, що примарно блищала під промінням низького сонця. — В нашому колгоспі всі професії почесні.

— Та він — до пояса людина, а від пояса трактор, ось як!

— Не дорікай, Мартохо, за тимчасові труднощі. Еге ж, кожен механізатор іще так трудиться. Але скоро самі тільки машини в колгоспі робитимуть, от згадаєш моє слово. А Хомі спасибі, що поміг на тракторі, бо в нас із людьми завжди запарка... Ну, виходь, ось і твоя хата.

— Не повірив, бо не бачив своїми очима, — проказала, вийшовши з машини. — Звісно, осіння пора, в голови колгоспу стільки клопоту, що за кожною людиною не впильнуєш.

Переступивши хатній поріг, Мартоха завважила, що її грибок маслючок із довгожителем Гапличком сидять за столом і підвечіркують. І стоїть перед чоловіками пляшка міцної казьонки, а не від Вівді Оберемок напій із нафтопродуктів. А що раптовий гнів пойняв запальну Мартоху, то схопила недопиту пляшку зі столу й розкричалась, як на пуп: