Хомопоклонники всіх мастей, вбачаючи в тракторозаврі Хомі великомученика, й далі творили його культ: різали, рубали, тесали, стругали, ліпили його погруддя з будь-якого матеріалу, котрий тільки надавався до цієї мети. Проте витвори своїх рук у Яблунівку не надсилали, як перше, бо знали про те велике побиття бовванів у колгоспі «Барвінок», коли з потрощених уламків звели не тільки корівник, а й інші господарські будівлі. Хомопоклонники знали, що й сам Хома брав участь у побитті бовванів, проте, звичайно, в цю акцію старшого куди пошлють не вірили. Не вірили, вважаючи, що не було й нема людини, яка ще за свого життя не хотіла б собі звести храм, де схилялися б перед її іменем. А коли вже й справді Хома побивав бовванів, міркували найцинічніші хомопоклонники, то лише з примусу правління колгоспу «Барвінок», остерігаючись відлучення від роботи, бо найстрашніша кара для старшого куди пошлють — не працювати на корівнику.

Й хомопоклонники, й магістри всяких окультних наук, і майстри оригінального жанру, навіть політики — фокусники й дипломати-жонглери на Заході не переставали гомоніти про феномен людського духу, явлений Хомою із Яблунівки. В моду ввійшли інтелектуальні балачки про біологічне поле грибка маслючка. Наче гриби після дощу, поз’являлись шарлатани, котрі стверджували, що вони бачать людину наскрізь. Ілюзіоністи всього світу з меншим чи більшим успіхом намагались повторити декотрі з чудес старшого куди пошлють, які він іще стихійно творив до періоду науково-технічної революції у Яблунівці. У дипломатів, що теж наслідували Хому, ввійшло в моду переведення стрілок на чужому годиннику. Тут вони досягли віртуозної майстерності, і, траплялось, де-небудь на велелюдному зібранні не знайдеш двох дипломатів, чиї б годинники показували однаковий час...

Уже мовилось про те, що на Україні появився не один лже-Хома. Ці авантюристи своїми чи то аферами, чи то фокусами спричинились, на жаль, як до популяризації діянь справжнього старшого куди пошлють, так і до компрометації його імені. Правду казав начальник районної міліції сам товарищ Венеційський, що жоден лже-Хома не уникне органів правопорядку, й жоден із них таки не уник. Проте руки навіть у самого товариша Венеційського виросли короткі, щоб дістати бодай однень-кого того лже-Хому, що гастролював за кордоном, ганьблячи ім’я яблунівського колгоспника.

У світі визиску й капіталу не кожен лже-Хома, звісно, відзначався благородством намірів. Не один товстосум, траплялось, розплачувався з найманою робочою силою начебто справжньою дзвінкою монетою, яка в кишені тієї найманої робочої сили несподівано оберталась на жменю ґудзиків чи на інший дріб’язок. Пригадуєте, грибок маслючок, хизуючись перед головою колгоспу, порізав ножем собі руку, аж кров цебеніла, та вже за якусь хвильку не було ні крові, ні ран? Не один зарубіжний лже-Хома, десь у Мозамбіку чи в Сальвадорі, холодною зброєю калічив не собі, а мирному населенню руки й ноги, що рани так і не загоювались на тілі.