У першій битві загинули сотні ацтекських воїнів, але обложені зазнали більш відчутних втрат. Ацтеки захопили в полон декількох іспанців і безліч їхніх союзників тласкаланців. Нещасних полонених відразу поволокли на велику теокалу і принесли в жертву перед храмом перед очима їхніх товаришів.

Через кілька днів до Теночтітлана повернувся з підкріпленням Кортес. Він розгромив свого суперника, і багато солдатів Нарваеса прилучилися до переможця. Серед них була одна людина, яку я добре знав.

Невідомо, чому Кортесу дозволили безперешкодно з’єднатися з його соратниками в палаці Ахаякатля. Наступного дня він наказав випустити на свободу брата Монтесуми Куїтлауака, правителя Палапана, сподіваючись, що той заспокоїть народ. Проте Куїтлауак не був боягузом. Ледве опинившись за огорожею своєї темниці, він негайно скликав нараду, яку за його відсутності очолював Куаутемок. На нараді було ухвалено битися до останку. Монтесуму оголосили зрадником, що погубив країну своїм боягузтвом. І битва поновилася.

Якби це рішення ухвалили хоча б два місяці тому, у Теночтітлані вже не залишилося б жодного живого іспанця. Звичайно, Марина, коханка Кортеса, неабияк сприяла його успіхам своєю хитрістю, але головним винуватцем власного падіння і загибелі імперії Анауаку був усе ж таки Монтесума.

Розділ XX ПОРАДА ОТОМІ

Розділ XX

ПОРАДА ОТОМІ

Наступного дня після повернення Кортеса до Теночтітлана за годину до світання пронизливі вигуки тисяч воїнів, звуки флейт і бій барабанів увірвали мій важкий сон. Я квапливо піднявся на свій оглядовий пост на вершині маленької теокалі. Невдовзі до мене приєдналася Отомі.

Унизу зібралися для бою всі жителі міста. Всюди, куди не кинеш оком, у садах, на базарних площах, на всіх вулицях товпилися десятки тисяч людей. Одні були озброєні пращами, інші — луками і стрілами, треті — списами з мідними наконечниками і кілками, обсадженими гострими осколками обсидіану. Найбіднішим городянам зброєю слугувало обпалене на вогні кілля. Тіла знатних воїнів прикривали золоті обладунки і плащі з пер, на головах у них красувалися дерев’яні розфарбовані шоломи з пасмами волосся на гребені, що зображали морди вовків, змій або пум; на тих, хто бідніший, були панцирі із стьобаної бавовни, але ще більше воїнів не мали на тілі нічого, окрім пов’язок на стегнах. Навіть на пласких покрівлях будинків і на уступах великої теокалі товпилися загони воїнів, щоб згори обрушити на ворогів у палаці свій священний гнів. Дивним і незабутнім видовищем було місто, залите яскраво-червоним досвітком.