Тут очі Отомі якось дивно зблиснули. Вона нагнулася, і ніжно, як сестра, поцілувала мене в чоло і вислизнула з кімнати. Завіса на дверях опустилася за нею, але відлуння її слів все ще продовжувало звучати в моєму серці.

Ніщо не може примусити людину думати з радістю про близьку смерть, а мене чекала така смерть, перед якою здригнувся б кожен. Але водночас я розумів, що Отомі має рацію. Смерть сама по собі не така страшна, життя буває куди страшніше. І невдовзі якийсь дивний спокій огорнув мою душу, немов густий туман над океаном.

Авжеж, що б не трапилося, в одному я її не розчарую: я помру мужньо, як умирають справжні англійці. Ці варвари не посміють закинути, що іноземець був слабкодухий. Хіба не вмирають на вівтарях сотні таких самих, як я, не зронивши й звуку? Хіба не померла моя мати від руки вбивці?

Так я роздумував, поки не розвиднілось. Я готувався до своєї останньої сутички, бо смерть уже простягла наді мною свою долоню.

Розділ XXI ПОЦІЛУНОК ЛЮБОВІ

Розділ XXI

ПОЦІЛУНОК ЛЮБОВІ

Але почулася музика, і у супроводі художників — майстрів по розмальовуванню тіла — до кімнати увійшли мої слуги. Усе моє тіло розфарбували потворними червоно-біло-синіми узорами, так що я став схожий на якийсь прапор, а лице і губи вимазали багряною фарбою. На грудях, над серцем, вони якомога точніше і ретельніше намалювали яскраво-червоне коло. Потім зібрали моє довге волосся у пучок, перев’язаний червоною стрічкою, як це заведено в індіанців, і увіткнули в нього кілька яскравих пер.

Після цього мене одягнули в пишну одіж, що чимось нагадувала церковні ризи, просмикнули мені у вуха золоті кільця, начепили на руки і ноги золоті обручі, а на шию — намисто з безцінних смарагдів. Нарешті, уквітчавши мене вінками і гірляндами, аж я скидався на якесь травневе дерево, вони відійшли убік, украй задоволені зробленим.

Знов зазвучала музика. Мене повели у великий зал палацу.

Тут уже зібралися всі знатні ацтеки, одягнені святково. Неподалік стояли четверо моїх дружин у вбранні чотирьох богинь — Хочі, Кволо, Атлі і Клітхо.

Коли я зайняв своє місце на помості, вони наблизилися до мене, по черзі цілуючи мене в лоб, і почали пропонувати мені ласощі на золотих тарелях, а також шоколад і питво у золотих чашах. Я не міг нічого їсти і лише випив щонайміцнішого мескалю, щоб хоч трохи збадьоритися.

Коли ця церемонія завершилася, запала миттєва тиша, а потім у дальньому кутку зали з’явилася зловісна процесія людей у багряному жертовному одіянні. Це йшли жерці, з ніг до голови заюшені кров’ю. Кров склеювала їхні довгі спутані пасма волосся, кров покривала голі руки, і навіть люті очі були налиті кров’ю. Жерці наблизилися до помосту, і тоді верховний жрець раптом простяг догори руки і заволав: