Із першими променями сонця жрець пронизливо затрубив у черепашку; і, немов у відповідь йому, в таборі іспанців тривожно заспівала труба. Тисячі ацтеків з лютими вигуками кинулися на штурм. Небо потемніло від зливи стріл і каміння.

У ту ж мить стіни палацу оперезала зигзагоподібна лінія вогню і диму. З гуркотом, подібним до грому, аркебузи і гармати християн косили наступаючих воїнів, розкидаючи їх натовпи, наче осіннє листя.

На мить ацтеки завагалися. Стогони і крики злітали до небес. Але тут я побачив, як наперед вирвався Куаутемок із бойовим знаменом у руках, і його воїни, згуртувавши ряди, кинулися за ним. Незабаром вони вже були під стінами палацу, і штурм почався.

Ацтеки билися самовіддано. Раз по раз намагалися вони подолати стіну, деручись по тілах убитих, немов по сходах, і кожного разу відступали з жорстокими втратами.

Побачивши, що у такий спосіб увірватися в палац не вдасться, індіанці почали гупати у стіну важкими колодами, але коли стіна завалилася і воїни, топчучи один одного, кинулися в пролом, іспанці зустріли їх навальним вогнем гармат. Кожний залп розчищав у натовпі нападників довгі криваві просіки.

Тоді ацтеки узялися обстрілювати іспанців запаленими стрілами. їм удалося підпалити зовнішні дерев’яні будівлі, проте сам кам’яний палац стояв нездоланно. Люті атаки тривали дванадцять годин поспіль, і лише раптові сутінки увірвали битву. Але упродовж ночі в місті палали незліченні смолоскипи, чулися стогони вмираючих і ридання жінок: ацтеки прибирали убитих.

А на світанні битва поновилася. Кортес із іспанськими солдатами і кількома тисячами своїх союзників-тласкаланців зробив вилазку. Спочатку я вирішив, що він ударить по палацу Монтесуми, і примарна надія на порятунок почала жевріти переді мною — я думав, що в сум’ятті бою мені, можливо, вдасться втекти. Проте я помилився в своїх припущеннях. Кортес хотів передовсім спалити навколишні будівлі, з пласких дахів яких ацтеки обсипали його солдатів градом стріл і каміння, завдаючи значних втрат, особливо тласкаланцям. Атака була відчайдушною і увінчалася успіхом. Ацтеки сколихнулися під навалою вершників — їхні голі тіла не могли протистояти іспанській криці. Незабаром запалали десятки будинків, і до неба піднявся величезний стовп диму, подібний до того, що здіймається над жерлом вулкана Попокатепетля.

Битва не вщухала. Щодня ацтеки зазнавали величезних втрат. Загинуло вже кілька тисяч воїнів, проте іспанці теж ледве трималися. Змучені безупинними сутичками, поранені і голодні, вони не знали тепер ні хвилини спокою.