— До зброї! — заволав я. — До зброї! Теулі йдуть греблею на Тлакопан!

Вартові в одну мить підхопили мій заклик і від посту до посту він поширився всім містом. Води озера завирували під ударами безлічі весел, немов зграї водяних птахів водночас зірвалися зі своїх очеретяних гніздовищ. То тут, то там падаючими зірками спалахували і гасли смолоскипи. Глухий гомін переріс у ревисько, і численні загони озброєних ацтеків ринули до тлакопанської греблі.

І тут з’явилися іспанці. їх було тисячі півтори, та ще тисяч шість-вісім тласкаланців. Вони виступили на греблю, шикуючись тонкою вервечкою.

Куаутемок і я, підтягуючи воїнів, кинулися назустріч ворогу до першого каналу, що перетинав греблю, де вже тіснилися десятки наших човнів. Авангард іспанської колони досяг тим часом протилежного берега, і битва завирувала.

Ацтеки билися безладно, без жодного плану. Воєначальники в темряві не бачили своїх воїнів, а ті не чули їхніх наказів. Але ацтеків була сила-силенна, і в грудях кожного горіло лише одне бажання — знищити теулів!

Гримнула гармата, обсипавши нас градом картечі, і при спалахові пострілів ми побачили, що іспанці перекидають через канал переносний міст. Ми кинулися на ворога. Все змішалося. Кожен бився тепер сам за себе.

Перший натиск іспанців розшпурляв нас із Куаутемоком, як вихор осіннє листя, і хоча обидва ми уціліли, цієї ночі нам більше не вдалося зустрітися.

Як розповісти про все, що сталося тієї ночі? Я цього зробити не зможу, бо сам бачив не все. Знаю тільки, що протягом двох годин я бився як одержимий.

Ворогам вдалося подолати перший канал, але переносний міст під їхньою вагою осів і так загруз у твані, що його вже неможливо було зсунути з місця. А попереду греблю перетинав другий канал, ще ширший і глибший. Перебратися через нього іспанці змогли б, тільки заваливши його трупами.

Здавалося, всі дияволи зірвалися з ланцюга і розбушувалися на цій вузенькій смужці землі. Грім гармат, мушкетів і аркебузів, передсмертні зойки і крики жаху, заклики іспанських солдатів і бойові погуки ацтеків, іржання поранених коней, плач жінок, свист дротиків, дзижчання стріл і глухий шум ударів — все змішалося в дику, божевільну какофонію. Немов очманіла отара, довга колона іспанців з ревом кидалася вусібіч. Дехто падав з греблі в озеро, і тут у воді їх або вбивали, або затягували в човни, щоб принести в жертву, інші тонули самі, але найбільше іспанців було затоптано в болото і загинуло під час переходу каналів.

Сотні ацтеків теж полягли в цьому бою, і переважно від рук своїх одноплемінників, які розсипали в темряві стріли, не знаючи, в чиї груди вони встромляться.