— Схоже, що мине помилилися, зберігши життя цій людині, — сказав Куїтлауак. — Він говорить мудро, і я шкодую тільки про те, що ми не діяли так від самого початку. А що скажете ви, вожді?

— Ми скажемо разом з тобою: його слова мудрі! — відповів Куаутемок. — Хутко до діла.

Невдовзі після цього рада скінчилася, і під ранок я поплентався в свої покої, напівживий від утоми й пережитого. На сході вже червоніла зоря. У присмерку я добрів до знайомої завіси. У дальньому кінці кімнати стояла жінка. У досвітку біліло її білосніжне вбрання, із зливою лискучого чорного як смола волосся у золотих прикрасах. Це була Отомі, моя дружина.

Я наблизився до неї. Руки її обвилися довкола моєї шиї, і губи відповіли на мій поцілунок.

— Отже, сталося, — прошепотіла вона. — О любов моя, мій володарю! Тепер ми разом до скону, бо наші клятви не можна порушувати.

— Справді сталося, Отомі, — відповів я, — і клятви наші непорушні на все життя.

Так я, Томас Вінґфілд, став чоловіком Отомі, принцеси народу отомі, дочки Монтесуми.

Розділ XXIV “НІЧ ПЕЧАЛІ”

Розділ XXIV

“НІЧ ПЕЧАЛІ”

Уранці, коли я прокинувся, рішення ради вже було виконано: всі мости, що сполучали греблі, зруйновані, а самі греблі, що перетинали озеро, перекопані глибокими ровами.

Надвечір, одягнений як індіанський воїн, я разом із Куаутемоком і воєначальниками вирушив на переговори з Кортесом, до тієї самої башти, на якій стріла Куаутемока вразила Монтесуму; Переговори нічого не Дали, і я згадую про них лише тому, що вперше після того, як залишив Табаско, побачив зблизька Марину і почув її співучий і ніжний голос. Вона стояла, як завжди, поряд із Кортесом і перекладала ацтекам його умови перемир’я. Одна з них довела, що де Гарсіа не гаяв часу. Кортес обіцяв відпустити кількох знатних ацтеків в обмін на білого молодика, що втік з жертовного вівтаря, якого іспанці хотіли повісити як шпигуна і дезертира, що зрадив короля Іспанії.

“Цікаво, — подумав я, — чи знає Марина, що білий той, — це її давній друг з Табаско?”

— Як бачиш, тобі поталанило, теулю, — зі сміхом звернувся до мене Куаутемок. — Якби ти не став на наш бік, твої одноплемінники зустріли б тебе мотузяною петлею!

Потім він відповів Кортесу, ні словом не згадуючи про мене. Він радив іспанцям готуватися до смерті.

— Багато наших воїнів загинуло, — говорив Куаутемок, — але і ви загинете теж. Ви помрете з голоду і спраги або на вівтарях наших богів. Вам немає порятунку, теулі, бо мости зруйновані!

І весь багатотисячний натовп підхопив його слова:

— Вам не врятуватися, теулі! Мости зруйновані!