Отака була моя участь у “Ночі печалі”, як згодом назвали цю ніч в історичних іспанських хроніках. На жаль, наша перемога нічого не дала, хоча тоді полягло понад п’ятсот іспанців і тисячу їхніх союзників. Ацтеки не мали ніякого уявлення ні про військове мистецтво, ні про дисципліну і не зуміли скористатися своєю перевагою. Замість того щоб переслідувати іспанців і знищити їх усіх до останнього, вони кинулися виловлювати з озера вцілілих теулів для своїх жертвопринесень.

Ця ніч помсти принесла Отомі багато горя. Двоє її братів, синів Монтесуми, яких іспанці захопили як заручників, загинули під час відступу.

Що ж до Гарсіа, то я так і не дізнався, уцілів він тоді чи ні.

Розділ XXV СКАРБИ МОНТЕСУМИ

Розділ XXV

СКАРБИ МОНТЕСУМИ

Поки я приходив до тями і оклигував, Куїтлауак був коронований імператором замість свого померлого брата Монтесуми. Мене прикували до ложа дві рани: одна від меча де Гарсіа, а друга від жертовного ножа жерця. Ця рана не встигла загоїтися; під час лютого бою в “Ніч печалі” вона знову почала сильно кровоточити. Довгі роки вона спричиняла мені чимало клопотів, і навіть зараз я її відчуваю з наближенням осені.

Отомі дбайливо доглядала мене. Дивна річ — серце жінки! Оскільки я не загинув і навіть прославився в бою, вона наче забула про горе, що спіткало її, про смерть батька і братів, і захоплено розповідала мені про пишну церемонію коронації.

Ацтеки справді аж шаленіли від радості. Нарешті теулі пішли! Всі вдавали, що забули про загибель тисяч воїнів і найзнатніших людей, окрасу нації, і, здавалося, зовсім не думали про майбутнє. Від вулиці до вулиці хлопці і дівчата у вінках голосно викрикували:

— Теулів немає! Радійте разом з нами! Теулі втекли!

На великій піраміді знову відбудували храми і поставили статуї богів, а із спорудженим іспанцями розп’яттям ацтеки вчинили так само, як свого часу іспанці зі священними ідолами, тобто скинули його вниз з теокалі, заздалегідь принісши перед ним у жертву кількох іспанських полонених. Про це святотатство мені розповів Куаутемок, утім, без особливого захоплення. Я йому вже дещо говорив про нашу віру, і хоча Куаутемок був надто закоренілим язичником, щоб відректися від своїх ідолів, у глибині душі він вважав, що Бог християн — це Бог істинний і всемогутній. До того і Куаутемок, і Отомі ніколи не були прихильниками людських жертвопринесень, проте їм доводилося це приховувати, побоюючись жерців, бо влада їхня була всесильна.

Вислухавши його розповідь, я впав у такий гнів, що втратив усяку обережність і вигукнув: