— Радив вовк оленю — залишилися самі роги, — холодно озвався Куїтлауак. — Хто поручиться, що цей чужоземець не зрадить нас, якщо ми йому довіримося?

— Я поручуся своїм життям, — відповів Куаутемок.

— Твоє життя, племіннику, надто велика застава у такій грі. Усі люди білого племені брехуни. Навіть якщо він сам дасть слово, воно мало чого варте. Я гадаю, краще його прикінчити та й квит.

— Ця людина, — знову заговорив Куаутемок, — чоловік Отомі, принцеси народу отомі, дочки Монтесуми і твоєї племінниці. Вона любить його так, що зважилася б померти разом із ним на жертовному камені. І я упевнений, вона теж поручиться за нього. Дозволь її покликати, хай скаже сама.

— Як хочеш, племіннику. Закохана жінка сліпа, і він, звичайно, вже встиг забити їй баки. Але нехай вирішує рада. Чи будемо ми слухати принцесу Отомі?

Більшість, — це були ті, кого Отомі встигла схилити на свій бік, — відповіли ствердно, і по неї послали.

Вона увійшла до залу в своєму царственому наряді, дуже бліда, але зовні спокійна, і схилилася у поклоні перед радою старійшин.

— Ми хочемо запитати тебе, принцесо, — звернувся до неї Куїтлауак, — що робити з цим теулем? Убити його чи зробити одним із нас, якщо тільки він присягне? Тут принц Куаутемок ручався за нього і казав, що ти теж поручишся. Але жінка може це зробити лише в один спосіб — якщо візьме за чоловіка того, за кого ручається. Чи згодна ти стати його дружиною за звичаєм нашої країни і пов’язати своє життя з його життям?

— Згодна, — спокійно відповіла Отомі, — якщо він згодиться.

— Та чи не велика честь для цього білого собаки? — розлютився Куїтлауак. — Схаменися, племіннице! Ти принцеса народу отомі і одна з дочок нашого імператора. Твоє життя надто цінне, щоб довіряти його чужоземцю. Бо знай, Отомі, якщо він нас зрадить, навіть твій знатний рід не врятує тебе від смерті!

Куїтлауак похмуро глянув у мій бік:

— Ну що ж, кажи тепер ти, теулю, тільки швидше!

— Якщо принцеса згодна бути моєю дружиною, я згоден стати її чоловіком.

Почувши мою відповідь, Отомі пильно подивилася на мене і тихо запитала:

— Ти пам’ятаєш, про що ми з тобою говорили, теулю? Цим одруженням ти відрікаєшся від свого минулого і вручаєш мені своє майбутнє.

— Пам’ятаю, — відповів я.

І цієї миті переді мною виникло обличчя Лілі, яким я бачив його востаннє, в день розлуки. Так я порушив свою обіцянку.

Куїтлауак подивився на мене, немов намагаючись заглянути в мою душу, і сказав:

— Я тебе вислухав, теулю. Ти, білий прибулець, прихильно згодився узяти за дружину принцесу Отомі і завдяки їй зробитися одним із найзнатніших вождів нашої країни. Але скажи, чи можна тобі вірити? Якщо ти нас обдуриш — твоя дружина помре! Чи це для тебе теж нічого не важить?