— Слухай, Куаутемоку, брате мій! Я присягнувся у вірності вашій справі і поріднився з вашим народом. Але сьогодні я кажу тобі: справа ваша відтепер проклята! Ваші криваві ідоли і жерці самі прирекли її на погибель. Ті, хто поклоняється істинному Богу, скоро повернуться з новими силами. Зганьблений хрест знову стоятиме на місці ваших ідолів, і вже ніхто його ніколи не повалить!

Так я сказав йому, і мої слова, хоча ніхто мені їх не втовкмачував і я говорив просто в пориві гніву, виявилися пророчими. На місці жертовників у Мехіко сьогодні підноситься церква.

— Ти дуже необережний, брате, — промовив у відповідь Куаутемок. Він здавався спокійним, але було видно, що моє похмуре пророцтво його стривожило. — Повторюю, ти дуже необережний. Якщо хто-небудь почує твої слова, ти знову зустрінешся з жерцями, і тоді ніщо тебе не врятує — ні твої заслуги в бою і перед радою, ні твоя втеча з жертовного вівтаря. І потім, що ми такого зробили християнському Богу? Адже твої білі єдиновірці так само ганьблять наших богів! Але годі про це! Прошу тебе, брате, якщо ти дорожиш моєю любов’ю, більше не повторюй таких пророцтв, щоб не накликати біду. Скажи краще, ти справді думаєш, що теулі повернуться?

— Ох, Куаутемоку, це ясно, як білий день. Ви тримали Кортеса в своїх руках і упустили його. Невже ти думаєш, що така людина складе зброю і покірливо кане у морок ганьби? Не мине й року, як іспанці знову стоятимуть біля воріт Теночтітлана.

Куаутемок підвівся і вийшов, не зронивши більше ні слова. Я бачив, що на серці у нього було тяжко.

Наступного ранку після цієї розмови я почувався майже здоровим. Куаутемок знову відвідав мене і сказав, що імператор Куїтлауак повелів йому і мені завершити одну важливу справу, що вимагає цілковитої секретності. Йшлося про цінності, що їх відняли в іспанців у “Ніч печалі”, та інші незліченні багатства з таємних сховищ імперії. Мені і Куаутемоку було доручено надійно заховати всі ці скарби.

Коли стемніло, ми з Куаутемоком та іншими вельможними ацтеками вирушили до пристані, де на нас чекало десять великих човнів, ущерть заповнених багажем. Усього під орудою Куаутемока було щось із тридцятеро людей. Сподіваючись, що нас ніхто не бачив, ми сіли в човни — по троє в кожен — і понад дві години веслували упоперек озера Тескоко, поки не пристали до протилежного берега в тому місці, де у Куаутемока були обширні володіння. Тут ми зійшли на берег і вивантажили наші човни.

У наших руках опинилися великі глиняні вази і мішки із золотом, коштовним камінням та ювелірними прикрасами, окрім того, усілякі цінні предмети і з-поміж них — відлита з масивного золота голова Монтесуми, така важка, що ми з Куаутемоком ледве її підняли. Що ж до глиняних ваз — наскільки пам’ятаю, їх було сімнадцять штук, — кожну насилу перетягували на ношах з весел шестеро людей.