Розділ XXХІІ ЗАГИБЕЛЬ КУАУТЕМОКА

Розділ XXХІІ

ЗАГИБЕЛЬ КУАУТЕМОКА

Якийсь час ми жили в Місті Сосен спокійно. Рани, завдані мені жорстокою рукою де Гарсіа, поволі заживали, і врешті-решт я одужав. Проте ми з Отомі і всі наші піддані розуміли, що мир триватиме недовго: адже ми вигнали за міські ворота послів Малінцина! Чимало горян нині шкодували про це, але справу було зроблено: що посієш, те й пожнеш!

Отже, ми почали готуватися до війни. Отомі очолила раду племен, в якій я теж брав участь. А невдовзі стало відомо, що п’ятдесят іспанців і п’ять тисяч їхніх союзників-тласкаланців наближаються до міста з наміром стерти нас з лиця землі. Я став на чолі воїнів отомі — їх було десять з гаком тисяч, і по-своєму всі вони були непогано озброєні. Ми рушили назустріч ворогу ущелиною, і, пройшовши дві третини шляху, я зупинився для привалу. Проте залишатися тут я не збирався — в ущелині було дуже тісно, і всі воїни не змогли б тут розвернутися для бою. У мене був інший план. Сім тисяч воїнів я послав в обхід через гори відомими тільки їм стежинам, наказавши сховатися в розколинах скель, що височіли десь понад на тисячу футів обабіч ущелини, і заготовити побільше каміння.

Решту воїнів, озброєних луками і дротиками, за винятком загону в п’ятсот людей, який залишився зі мною, я розташував у засідці. Потім я відправив надійних людей у розвідку: одні повинні були стежити за просуванням іспанців, а іншим було доручено стати їхніми провідниками.

Мені здавалося, що мій план бездоганний. Все йшло чудово. Проте ми ледве уникли розгрому.

У таборі разом з нами був Махтла. Я навмисне узяв його з собою, щоб наглядати за ним, але й він, як виявилося, теж не дрімав.

Коли іспанцям залишалося всього півдня шляху до входу в ущелину, до мене з’явився один з розвідників, якому я наказав стежити за їхнім просуванням. Він зізнався, що Махтла хотів підкупити його і умовив попередити командира іспанського загону про засідку. Розвідник згодився і подався в дорогу, але тут совість заговорила в ньому, і він поквапився повернутися, щоб усе розповісти мені. Я наказав негайно схопити і скарати зрадника Махтлу.

Наступного ранку загін іспанців заглибився в ущелину. Я зустрів їх на півдорозі від табору зі своїми п’ятьмастами воїнами. Ми почали бій, але незабаром стали відступати, зазнавши незначних втрат. Іспанці перли все навальніше, а ми відходили дедалі швидше, поки не кинулися втікати, рятуючись від вершників.

Приблизно за півмилі від кінця ущелина, за якою лежало Місто Сосен, робила крутий закрут і різко звужувалася. Тут скелі були такі високі і прямовисні, що біля підніжжя завжди панували вічні сутінки. До цього повороту ми й бігли, вдаючи, що охоплені нестримною панікою, а іспанці, натхненні перемогою, гналися за нами, вигукуючи імена своїх святих. Але, ледве вони завернули убік, як на ворога обрушилася така злива каміння, що небо потемніло, і значна частина іспанців була розчавлена на місці. Решта кинулася вперед, туди, де прохід у скелях був ширший. Декому вдалося пробитися, але тут їх зустріли мої стрільці, і тепер замість каміння на іспанців посипалися стріли. Нарешті супротивник безладно кинувся тікати.