— Гей ви! — заволав де Гарсіа іспанською. — Я хочу говорити з вождем бунтівників отомі від імені капітана Берналя Діаса, нашого воєначальника!

Я піднявся на стіну і відповів:

— Говори, я той, хто тобі потрібен.

— Ти непогано володієш іспанською, — зауважив де Гарсіа, вдивляючись у мене з під насуплених брів. — Скажи, де ти опанував цю мову? Як твоє ім’я?

— Я навчився іспанської від доньї Луїси, яку ти колись знав, Хуан де Гарсіа. А моє ім’я — Томас Вінґфілд.

Де Гарсіа похитнувся в сідлі.

— Сто чортів! Я чув, що ти сховався у якомусь дикому племені, а я був в Іспанії, а коли повернувся, то вирішив, що ти вже здох. Адже спливло стільки часу! Але мені таланить! Досі ти завжди тікав від мене, зраднику, зате цього разу тобі не уникнути моїх рук.

— Знаю, Хуане де Гарсіа. Проте не хвалися наперед, бо ще невідомо, хто з нас виграє. Кажи, що тобі доручено!

Якусь мить він зволікав, і мені здалося, що тінь напівзабутого жаху знову промайнула в його очах. Але він швидко опанував себе. Підвівши голову, він заговорив зухвало:

— Слухай, Томасе Вінґфілде! Мені доручено передати тобі і твоїм недобитим собакам пропозицію від імені його величності віце-короля.

— Що за пропозиція? — запитав я.

— Досить великодушна як на таких злісних язичників і бунтівників, — відповів він, посміхаючись. — Здайтеся без жодних умов, і віце-король у своєму милосерді буде до вас справедливий. Проте, знайте наперед, що вам доведеться відповісти за вчинені вами злочини. Усі, хто брав участь у мерзенному вбивстві блаженної пам’яті святого отця Педро, будуть спалені живцем на багатті, а ті, хто дивився, як його вбивають, будуть осліплені. Для впокорення решти буде повішено кілька вождів отомі, з-поміж яких будеш і ти, кузене Вінґфілде, а заразом і жінку на ім’я Отомі, дочку покійного імператора Монтесуми. Що ж до решти жителів Міста Сосен, то вони повинні передати всі свої багатства у скарбницю віце-короля. Потім їх усіх відведуть з міста, розселять, згідно з волею віце-короля, у володіннях іспанських поселенців, щоб вони навчилися роботі на рудниках. Такі умови. Через годину ви повинні або погодитися на ці умови, або відхилити їх.

— А якщо ми не пристанемо на ці умови?

— Капітан Берналь Діас отримав наказ розграбувати і поруйнувати все місто, віддавши його на день тласкаланцям, а потім зібрати решту живих і продати в рабство у місті Мехіко.

— Гаразд, — сказав я, — відповідь буде за годину.

Виставивши біля брами охорону, я наказав гінцям негайно скликати раду старійшин, а сам поспішив до палацу. Отомі зустріла мене на порозі. Знаючи про нещастя, що спіткало нас, вона вже не сподівалася мене побачити, і зараз невимовно зраділа.