Ще не встигла вона договорити, а за міськими стінами пролунав заклик бойової сурми. У передсвітанковій імлі я побачив зі стіни іспанське військо, що вишикувалося для нападу. Але іспанці не квапилися. Штурм почався тільки на світанні.

Спочатку іспанці почали скажену канонаду, яка рознесла в тріски колоди воріт і збила верхівку спорудженого насипу. Раптом обстріл припинився. Знову засурмили, і ударна колона з тисячі тласкаланців, за якими просувалися іспанські солдати, кинулась у напад. З трьома сотнями воїнів я чекав їх за насипом.

Ми тричі відкидали ворога нашими списами і стрілами, але четверта хвиля нападників ринула через насип і рів. Битися з таким огромом ворогів на відкритих вулицях було безнадійно, і ми відступили до іншого валу.

Тут битва поновилася. Друга барикада була споруджена на совість, і нам вдалося протриматися десь зо дві години. Але втрати були великі, і нам знову довелося відступити. На нас накотився новий штурм, знову відчайдушна сутичка, запеклий опір і наш відхід. Так тривало упродовж усього дня! З кожним часом нас ставало все менше, руки від утоми вже не тримали зброї, але ми продовжували битися, як несамовиті. На двох останніх барикадах пліч-о-пліч зі своїми чоловіками і братами билися сотні жінок.

Іспанцям удалося увірватися на останній насип лише під вечір. У сутінках уцілілі воїни встигли добігти до храмового двору перед теокалі і сховатися під захистом його стін.

Розділ XXXV ОСТАННЄ ЖЕРТВОПРИНЕСЕННЯ ЖІНОК

Розділ XXXV

ОСТАННЄ ЖЕРТВОПРИНЕСЕННЯ ЖІНОК

У світлі пожеж, що палали по всьому місту, я провів огляд своїх сил. Тут скупчилося тисячі дві жінок, безліч дітей, але боєздатних воїнів залишилося не більше чотирьохсот.

Для того, щоб продовжувати боротьбу, решта мали знайти собі притулок в іншому місці. Скликавши старійшин племені, я запитав, як бути далі. Порадившись, вони вирішили, що всі поранені, старі і діти, а також ті, хто схоче до них приєднатися, цієї ж ночі постараються вибратися з міста, а якщо їх зупинять, то віддадуться на милість іспанців. Я не став заперечувати. Смерть загрожувала бідолахам усюди, і де вони її зустрінуть — це вже не мало значення.

З натовпу відібрали десь півтори тисячі людей. Опівночі ми відкрили перед ними ворота храмового двору. Яке це було жахливе видовисько! Тут дочка обіймала старезного батька, там чоловік назавжди прощався з дружиною, тут мати востаннє цілувала своїх дітей, і звідусіль лунали болісні, стражденні прощальні слова. Закривши руками обличчя, я запитував себе: “Якщо Бог милосердний, чому ж він терпить ці злочини, від яких розривається серце?”.