— Прощавай, — сказав він мені. — Хоч ти й зрадник, Бог не забуде твого милосердя. Може, ти підеш зі мною? Тебе не чіпатимуть, ручаюся своїм життям і честю. Ти казав, що залишився християнином. Хіба це місце для християн? — і він показав рукою вгору.

— Авжеж, не місце, — відповів я. — Але піти з тобою я не можу. Там моя дружина і син, і коли треба буде, я помру разом з ними. Якщо хочеш мені віддячити, постарайся краще врятувати їхнє життя — про своє я не турбуюся.

— Постараюся, — сказав іспанець, і ми благополучно спустили його вниз.

А в храмі продовжувалася страшна оргія. Живими залишилося тільки двоє індіанців. Жерці знемагали від утоми.

— Де теулі? — пронизливо закричав хтось. — Швидше тягніть їх на вівтар!

Але теулі зникли: їх шукали всюди, проте знайти не могли. Сховавшись у тіні, я голосно проголосив зміненим голосом:

— Бог теулів узяв їх під своє крило! Уїцилопочтлі не може здолати бога теулів!

Мої слова тут же підхопили і почали повторювати на всі лади.

— Бог укрив теулів своїми крилами! — кричали жінки. — Принесемо ж на вівтар тих, кого він відкинув, і порадіємо!

Невдовзі останніх полонених було кинуто на жертовний камінь. Я гадав, що цим усе скінчиться, але помилявся.

Жінки зібралися на краю верхнього майданчика і якийсь час до чогось готувалися. Разом з ними були тільки жерці; решта чоловіків стояла купками осторонь, похмуро спостерігаючи за приготуваннями жінок. Ніхто не намагався зупинити їх чи відрадити.

У храмі біля жертовного каменя залишилася тільки одна жінка — Отомі, моя дружина.

Це було сумне видовище. Збудження або, вірніше, безумство полишило її, і вона стала колишньою Отомі, такою, як я її знав. Нажахано вдивлялася вона то на останки розтерзаних жертв, то на свої руки, немов вони були обагрені кров’ю, і здригалася від однієї лише думки про те, що вони вчинили.

Я торкнувся її плеча.

— О чоловіче мій любий! — тільки й змогла вона видихнути.

— Так, це я, — відповів я, — але не називай більше мене своїм чоловіком.

— Що я накоїла! — простогнала Отомі і впала безтямно мені на руки.

Бідолашна Отомі, напевно, була одержима духом Уїцилопочтлі точнісінько так, як колись вакханки у Греції були одержимі духом Діоніса і могли розтерзати кожного стрічного.

Розділ XXXVІ НА МИЛІСТЬ ПЕРЕМОЖЦЯ

Розділ XXXVІ