Друзі довго дивилися, як сходить вона стежкою вниз, як зникає її постать серед заводських будівель.

— Хоч би їм вдалося щасливо доїхати, — тривожно сказав Король, дивлячись, як заграва все розгоряється, ніби охоплюючи весь горизонт.

З-за далеких лісів з'явилися літаки. Тепер вони летіли легко і вільно. Вони точно вдарили у найвразливіші місця ворога. Це крейсери Юрія Крайнєва поверталися на свої бази.

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ

У товарних, міцно замкнених знадвору ваганах було неймовірно душно вдень, коли пекло гаряче сонце, і смертельно холодно вночі. Любов Вікторівна Берг лежала на нарах, збитих з неструганих соснових дощок, і в щілинку, яка залишилася на тому місці, де раніше було віконце, намагалася щось побачити, визначити, куди йде ешелон. Та в малюсіньку щілинку нічого не можна було розгледіти як слід. Мимо пропливали якісь частини будівель, гілля дерев, стрічні поїзди. До того ж і поворухнутися було важко: вагон був набитий жінками, як діжка оселедцями.

Все сталося так несподівано швидко, що Любов Вікторівна навіть отямитися не встигла і справжній сенс подій зрозуміла пізніше, вже в дорозі.

До тюремної камери, де вона сиділа, чекаючи відправки у північні табори, звістка про війну проникла дуже швидко, і всі ув'язнені страшенно хвилювалися, роблячи сотні і тисячі різноманітних припущень — одні з радістю та надією на швидке звільнення, інші з розпачем і безнадією.

Мабуть, через місяць після початку війни, десь наприкінці липня, всіх їх вивели з камер, вишикували на тюремному подвір'ї, потім під посиленою охороною провели на вантажну станцію, посадовили у вагони й міцно замкнули за ними важкі двері.

Тепер засмутилися навіть ті ув'язнені, які вірили у своє дострокове звільнення. Уже ніхто не сумнівався, що всіх їх вивозять з Києва на північ, у Сибір, що думку про волю доведеться надовго залишиш.

Перші дні війни Любов Вікторівна провела в напруженому, несамовитому чеканні чогось несподіваного, надзвичайного, що мало покласти край чорному невезінню, яке почалося з того трагічного провалу на заводі. Відтоді минули вже не місяці, а роки, і кожну минулу годину було страшно згадати: адже Любов Вікторівна весь час чекала смертного вироку. Та засудили її не до розстрілу, а до двадцяти років ув'язнення, і вирок цей видався їй величезною милістю'. В неї було таке почуття, ніби вона знову народилася на світ, ніби не все в житті втрачено, ніби можлива ще зміна на краще.

Отже, початок війни вона сприйняла так, наче фашиста напали на Радянський Союз тільки для того, щоб звільнити з ув'язнення її, Любов Вікторівну Берг. Ця аж ніяк не побожна жінка гарячково, фанатично молилася богові, в якого раніше ніколи не вірила, щоб ніщо не перешкодило гітлерівцям захопити Київ, розбити тюрму, випустити її на волю.