Хлопчик глянув на рідне село, що принишкло, причаїлося в осінній тиші, і не поспішаючи, зберігаючи сили для далекої дороги, рушив на схід.

РОЗДІЛ ШОСТИЙ

РОЗДІЛ ШОСТИЙ

Марина Токова відірвала важко навантажений літак від землі не дуже впевнено, а Росовський, побачивши її в повітрі, зітхнув з полегшенням; сісти в Харкові Марина, мабуть, зуміє, а збитися з шляху тут просто неможливо — тримай курс точно на схід і прилетиш додому. А до того ж і наземних, ясно видимих орієнтирів тут багато. Єдине, чого слід боятися, — це зустрічі з мессершміттами, але тут передбачити нічого не можна, все залежить від випадку.

Росовський дивився вслід літакові, аж поки він не зник з очей, потім коротко зітхнув, підійшов до Короля і сказав:

— Стали ми з вами замість танкістів і пілотів звичайною піхотою. Незвична ситуація, але нічого не вдієш… Будемо рушати:

— Так, будемо рушати, — відповів Орленко, все ще дивлячись туди, де зник літак.

— Будемо рушати, — підтвердив Король. — Мені тепер ніби камінь з душі впав, коли Токова полетіла. Ми прорвемося до своїх, я певен.

Він був старший за званням у цій невеличкій групі, яка складалася з трьох десятків танкістів і одного льотчика, і тому командування само собою лягло на його плечі. Перед тим як вирушати, Король перевірив озброєння загону. Гранат і автоматних патронів було чимало — це добра сила, коли вміло її застосувати.

— Прорвемося, — впевнено сказав він. — Іти будемо тільки вночі: так, напевне, буде легше. Сьогодні можна іти до вечора, у німців тут ще немає сталого фронту.

Від цих упевнених слів, які вимовив командир, усім стало легше. Найстрашніше на війні залишитися без командира, без людини, яка знає більше за тебе, може послати тебе на смерть і водночас відповідає за твоє життя. І то не біда, що командир може послати тебе в саме пекло вогню: він напевне знає, що робить, і вчиняє так, усе зваживши і продумавши. Кожен солдат знає: коли залишаєшся без командира і починаєш діяти наосліп, тикаєшся, ніби сліпе кошеня, то в одне, то в друге місце фронту, тоді вже напевне не перемогти. І бувають хвилини на війні, коли взяти на себе командирські обов'язки стократ важче, ніж піти в бій, в атаку.

Тихе гудіння почулося над степом. Високо в небі на схід пішли важкі бомбардувальники Ю-88.

— Ну, вони для нашої Марини не страшні, — зауважив Росовський.

— Вона вже, мабуть, далеко, — сказав Орленко.

— Пішли її наздоганяти, — скомандував Король, і весь загін, виславши вперед розвідку з трьох танкістів, рушив у свою далеку і страдну путь.

Пустельними дорогами, де не було видно не тільки німців, а й взагалі жодної живої людини, йшли вони цілісіньку ніч і спинилися, коли розвиднілось. У чималому лісі заховалися, замаскувались, ніби потонули у припорошеній пилюгою зелені. Король добре розумів, що німці зараз дуже швидко посуваються вперед, їхні тили відстають і між фронтом і лінією тилів утворюється ніби порожнеча, де немає військ. Саме цієї смуги і треба було триматися, а потім рішуче вдарити, перетяти фронт і вийти до своїх.