— Ні. Цим я хотів сказати, що німці, як і всі інші народи, цілком нормальні люди, такі ж, як ми з тобою… Але серед них народжувалися гітлери й герінги. Ось що я хотів сказати. І що у той час, коли в них у країні було безладдя, хаос і безпорядки, які лякають юрбу, вони пообіцяли створити державу дисципліни. Тільки для цього німці мусили переступити самих себе й знищити слов'ян та євреїв. Не сердься, Ед… Переможці повинні мати ясну позицію. Тим паче ти, який живе в Німеччині…
— Це правильно, — легко погодився Снайдерс, бо зараз йому не треба було болісно придумувати відповідь, намагаючись збагнути таємний смисл у словах Роумена; той сказав просту фразу, можна погодитись, не ризикуючи виглядати в його очах дурнем; як і всі обмежені люди, Ед найдужче боявся здаватися смішним. — Це все абсолютно правильно… Знаєш, часом мені буває дуже прикро, коли бачу наших солдатів у неділю на базарі: вони забувають, що представляють не когось, а Америку… Така спекуляція, така принизлива торгівля з німцями, така жадоба наживи, що просто червонієш за нашу з тобою країну.
— А що продають?
— Продукти… З харчуванням поки що погано, хоча, звичайно, не порівняти з тим, що було рік тому… У Гітлера зовсім не було запасів продовольства, на складах порожнісінько — хоч покотись… Величезні запаси гармат, патронів, гвинтівок, снарядів, мінометів, але ні хліба, ні масла, ні м'яса.
— Тебе це дивує?
— Звичайно! Як можна було починати війну без запасів їжі?!
— Та він же вважав, що його годуватимуть росіяни.
— А якщо невдача? Він же мусив думати про можливу невдачу?
— Ні, — Роумен похитав головою. — Він не знав слова «якщо». Самозакоханий маніяк, він вважав, що будь-яке його рішення мусить бути проведено в життя без жодного «якщо». Слово «якщо» взято з арсеналу тих людей, які вірять тим, хто їх оточує. А фашизм егоцентричний, базується на тотальному недовір'ї й переконаності у власній правоті.
Сказавши так, Роумен одразу ж згадав Штірліца; я повторив його, подумав він; дивно, його доводи такі антинацистські, що просто диву даєшся. А коли не один тільки Штірліц думав так? Чому ж рейх не розвалився, як картковий будиночок? Тому він не розвалився, бо їм служили розумні, відповів він собі. Кріста — найрозумніша жінка, яку я будь-коли зустрічав, але ж вона служить цим кемпам та гаузнерам.
— Послухай, Ед… Цей біс, до якого ми з тобою їдемо, дуже сильна людина… І розумна…
— Вони сильні доти, поки їх не стукнеш у лоб тим запитанням, котрого вони бояться, як вогню…