— Якого саме запитання вони бояться?

— Хіба в Іспанії не злякаються, якщо ти запитаєш: «А коли ви відправилися до Росії з ешелонами «Голубої дивізії»?

— Навпаки, — Роумен посміхнувся. — На жаль, навпаки. Тобі дадуть відповідь, що, «виконуючи волю генералісимуса, я поїхав на фронт проти кривавих більшовиків» тоді й тоді, я воював і там і там, мене нагородили за мій подвиг на війні проти росіян таким і таким хрестом… Там ще й досі шанують Гітлера, Ед, і вйажають його великим генієм людства…

— Не може бути!

— Твоїми губами віскі пити б…

— Тоді чому ми підтримуємо з ним нормальні стосунки? Роумен обернувся до Снайдерса й повторив:

— А чому ж ми підтримуємо з фашистом Франко дипломатичні стосунки, Ед?

— Мабуть, плацдарм, — відповів Спайдерс після недовгого роздуму. — Важливий стратегічний плацдарм… Гібралтар і Кадіс змикають Середземне море. Ця свиня Франко потрібний нам, щоб не пустити росіян в Атлантику.

— Мабуть, — погодився Роумен, але подумав: «А навіщо ж ми тоді воювали проти Гітлера? Він надійніше закрив би росіян. Чого ж ти не договорюєш, Ед? Чому не скажеш — і це було б цілком логічно, — що не треба нам громити Гітлера, а домовитися з нацистами й спільно загнати росіян в їхній барліг. Боже мій, чому ми всі мастаки виправдовувати підлість?! Невже в пас така сильна інерція байдужості, «хай все йде, як іде, аби тільки мене не торкалось?!»

— От бачиш, — вже спокійніше сказав Снайдерс. — Життя — складна штука. Нагорі знають, що роблять, їм видніше… Огляд — велика штука, Пол. Те, що бачить орел, на п'ять порядків більше, ніж дано пересмішнику.

— Послухай, пересмішнику, — всміхнувся Пол, відганяючи від себе обличчя Крісті, що постійно стояло в очах, — ти перебив мене… Той біс дуже чіпкий, розумієш? Ти говорив, вони всі розвалюються, коли їх б'єш у лоб запитанням про нацизм… Боюсь, що цей не потече…

— Ще й як потече! Повір мені, я тут з ними вожуся з ранку до ночі — поки переконаєшся в тому, що він працюватиме на нас, поки перевіриш його в ділі…

— Добре. Спробуємо зробити так, як ти кажеш… Ти зможеш, коли ми заберемо цього самого Морсена — Гаузнера, роздобути на нього інформацію, поки я розмовлятиму з ним?

— Спробуємо. Я запитаю Верена. Він їх знає всіх як облуплених…

— Ти віриш Верену?

Снайдерс посміхнувся:

— Знову обізвеш расистом, коли я відповім, що не вірю жодному німцеві?

— Коли скажеш, що не віриш жодному нацистові, я тебе тільки похвалю за твердість позиції і вірність нашим з тобою ідеалам…

— Звичайно, не вірю, Пол. Як я можу вірити їхньому генералу? Але кажуть, що сам Даллес вивозив його у Вашингтон…