… зайшов і відразу наштрикнувся на погляд Мартиних очей. Величезні, наповнені слізьми, вони затоплювали своїм горем усе навкруги. Елтону видавалося, що він таки втопиться у тому смутку, якщо не спробує хоч якось опанувати себе. По перекинутій вазі з пишним букетом орхідей, по потрощених склянках, розкиданих по підлозі, зрештою, по збентеженому вигляду Даві детектив зрозумів, — тут розігралася неабияка драматична сцена. А тепер — його вихід на авансцену.

Краєчком ока вгледів на столику серед численних напоїв пляшку бренді. Відразу, без запрошень, додибав до нього, хлюпнув у склянку. Зуби вибивали кожен ковток, пережовували його, перетравлювали і впорскували у стравохід разом з брехнею, — наелектризована плоть чекала, що з цього вийде.

— Приємного польоту, панночко! — з легким поклоном вимовив, не віддихуючи, бо інакше з рота поповзла б довга цівка брехні. — Якісь проблеми?

Це він звернувся до Даві і про всяк випадок обтер рукою кутики рота. Не дихав, чекав на кавалок брехні, яка повинна тепер виповзти з Даві.

Від Елтона не втекло, що Ель Даві стоїть, коли повинен би сидіти на м’яких диванах. А на обличчі, загримованому елтонівським гримом невідання, пробігає тінь безпорадності, проступає чітко крізь шар омани і вражає автора п’єси. Для Камінскі почуте — Марто, моя Марто — було занадто серйозною реплікою. А слова, сказані небавом, збили з пантелику — Даві вимагав продовження п’єси експромтом! А це вже не той театр, у якому звик працювати детектив.

— Що сталося з Майклом?

Камінскі знизав плечима, смикнув ними кілька разів. Репліка, яку повинен сказати, не входила у кошторис завершеної п’єси. А експромт… він найкращий тоді, коли добре обміркований.

— Не знаю, — спробував вимовити байдуже.

Клубок з брехні проковтнувся і Елтон ні з того, ні з цього додав:

— Але якщо треба довідатися, я спробую.

Камінскі говорив, але внутрішньо уже відчував, що взяв не ту тональність. Він допускається серйозної помилки, бо відразу зреагував на ім’я Харріса. Треба було б ще трохи потрусити плечима і перепитати, а хто це такий.

Так поводяться, коли відчувають свою ПРОВИНУ.

На Бога, хто це сказав, ХТО? — викручувалось у мозку, поки молов експромтом репліку.

Не встиг промимрити до кінця, як Марта зіскочила з дивана, підлетіла до Даві і маленькими кулачками заходилася гамселити його в груди. Елтон оторопів. Невже дівчина намагається відчинити душу Даві і побачити, яку провину він там ховає? А що, як і до нього кинеться?

— Це все ти влаштував, я знаю! — лементувала, нервово схлипуючи. — А тепер покликав свого прислужника, щоб спихнути на нього усю провину. Хіба ти людина? Хіба в тебе є душа? Каміння одне, пісок…