Фінал п’єси Елтона Камінскі наближався. Це його вміла рука усе продумала до останнього. Як і розраховував, з поліцейської машини зараз вистрибне знервований інспектор і зробить завершальний акорд.

Отримавши необхідну інформацію від стюардеси, поліцейські відійшли неподалік і тепер стояли, очікуючи прибуття пасажирів.

Довго чекати не довелося. Зграбний відкритий жовтогарячий мікроавтобус під’їжджав до літака. Пасажири виходили неквапливо, вишикувавшись біля трапу чіткою вервечкою.

Серед прибулих детектив уже вгледів Харріса і Марту. Камінскі вдоволено хмикнув, коли розгледів на Харрісі білу сорочку, ту саму, від якої відкрутив гудзик. Їхньому щастю можна було б справді позаздрити, — промайнув окраєць досі не знаної емоційної оцінки…

Майкл витягав із спортивної сумки, яку тримав на плечі, квитки. Марта допомогла йому і рука з квитком знову обняла дівочі плечі. Вони були у своїй аурі, напоєній по вінця любов’ю. Раз за разом Марта ставала навшпиньки і щось шепотіла на вухо Харрісу. У відповідь він схиляв голову до дівочого обличчя і їх поцілунок був довгим і жагучим. Й справді, видавалося, що молодята вирушають на медовий місяць.

Нарешті пара підійшла до стюардеси. Майкл простягнув два квитки, бортпровідниця звірила їх з прізвищами у списку і повернула квиток Марті. Майкл пропустив дівчину перед себе і вона легко збігла по трапу і тепер стояла, чекаючи Майкла.

І тут до Харріса поспішив іспектор, за ним двоє поліцейських. Камінскі добре розгледів, як зевернувши руки Харріса за спину, клацнули кайданки і двоє поліцейських потягли хлопця до машини.

Чітко спрацювали, — про себе відзначив детектив. Тепер слід було зазирнути до пілота і попередити про готовність до зльоту. Але його відсторонила сильна рука. У дверях просто на трап ступив Ель Даві. Очі його горіли, руки стискали одна одну, він не звертав жодної уваги на детектива. Тремтячі губи повторювали:

— Марто, моя Марто…

Елтон знав, що фінальна сцена буде не з приємних, але те, що за хвилину викинула українка, викликало захоплення і навіть повагу у детектива. Бо він любив людей з сильною волею, рішучих і готових на самопожертву заради іншого. А жінок з такими якостями практично не зустрічав.

Біля індонезійського літака коїлося щось незвичайне. Марта, розштовхуючи пасажирів, кинулася по трапу вниз. Миттю опинилася перед поліцейською машиною, яка вже розвернулася і збиралась рвонути з місця, розкинула руки і впала на капот.

— Майкле! Майкле! Куди ви його забираєте? Навіщо? Заберіть і мене, чуєте? Прошу, і мене… — Вона не відходила від машини, стукала кулачками по капоту і несамовито кликала Майкла.