… пісок — відбилося від Даві і обсипало Елтона. Камінскі боязко ступив крок назад. Злякався, що як тільки дівчина і його гримне в груди, то почує, як волає його душа:… я такий же негідник…

Очевидно, Марта щось таки побачила на його обличчі. Зупинилася, вловила, наштрикнула погляд.

— Ось який ти, віднопідданий! — Тягла свій вирок дівчина. — 3 тебе теж пісок сипеться? А втім, хіба щось в пустелі може прорости? Скільки б не платили…

Камінскі не рухався. А, може, уже перетворився на купку піску?

— Гей, вірнопідданий! Звідки ти взявся такий, де народився?

— В Ірландії.

— Значить, ти — Менген[18]. Чув про такого?

Камінскі мовчав. А що мав відповісти на те, що українка, котра на диво добре знає п’єси Шоу, знайшла для нього слушний образ такого собі покидька.

— Я навіть не питатиму твого прізвища, для мене ти — Менген. Отож, скажи мені, як в тому будинку Шотовера, в якому не можна брехати, пам’ятаєш, скажи, що ви з Даві зробили з Майклом? Якби Шоу знав про твій талант, він би перевернувся у могилі від таких драматургів!

— Ви можете йти! — перебив дівчину Даві. — Чуєте, Камінскі, забирайтеся!

Елтон не рушив з місця. Виявляється, українка теж стоїть на п’єдесталі, бо ніколи ще ніхто так влучно не давав йому прізвиська. І це дістало Елтона, — хробачок відшматував добрий кусень того, що зветься душею.

— Я скоріше схожий на інший образ Шоу, панночко, — ігнорував наказ Даві. — Пригадуєте, такий собі чолов’яга Тренч з «Дому вдівця» перепитував…

— Геть звідси! — закричав Даві.

Він наступав на Елтона і відтісняв до дверей.

— Я сказав, геть!

— А хіба вас не цікавить, що говорив отой чолов’яга Тренч? — сміливо глянув на Даві детектив. І перейшов на арабську:

— А він запитував: невже я такий же негідник, як і ви?

Даві звів брови докупи, на блідих вилицях грали жовна.

— Ми ще поговоримо про англійську драматургію. А зараз — забирайся геть!

Ніколи в житті Камінскі не почувався так, як у цю мить. Різко повернувся на закаблуках і брязнув дверима. О, як він перестарався, догоджаючи Даві! Не звернув уваги на те, що сприйняв нормальних людей за пішаків, совав ними по своїй сцені, за котру платилися величезні гроші. За власною амбітністю та професійною обачністю прогледів великий і значний пріоритет, що зветься совістю. Думав сягнути вершин ремесла, а, виходить, зіштовхнула його українка з постаменту, кинула до витоків першого судового процесу. Там він був палким обвинувачем, тепер, напханий лайном, мусить сам себе захищати перед ВЛАСНОЮ СОВІСТЮ.