Елтон не відводив очей від ілюмінатора. За бортом блакитний колір змінився на жовтий — летіли над пустелею. І, здається, летять так низько, що ось-ось в очі жбурнуть жменю піску. Так відкараскуються від людини, у якої немає совісті…

Літак йшов на посадку.

2

2

Літак ішов на посадку, знижувався над поснованою сріблястими стрічками бетонних автотрас місцевістю. Робили великі круги, і Марта десь далеко, майже за променями сонця, од чого пекло у виплаканих очах, вловила жовте, до самого обрію, піщане пасмо. Це була пустеля, хоча її хвилясті намулення швидше нагадували драглисту поверхню океану, тільки іншого кольору.

Не знала, скільки часу летіли. Час без Майкла зупинився, був і — немає. Неймовірним зусиллям намагалася хоч якось тримати себе в руках і не зірватися, бо знала — знову потрапить у земляну домовину безпам’ятства.

Голос від крику охрип, від випитого ковтка якогось пійла нестерпно пекло горло. Марта підтиснула під підборіддя коліна і завмерла.

Думки випереджали одна одну настільки значимі, що вона хапалася за кожну і марно намагалася зануритися у їх зміст. Життя втратило сенс, бо відповіді на жодне питання не знала, не бачила, не почула…

Господи, куди повезла поліція Майкла? Навіщо? (сухе нервове схлипування).

… чи втримаю після цього всього в собі його дитину? (зітхання довге, глибинне).

— Де ми? Куди ти мене везеш? — запитувала Даві, не повертаючись до нього. Пробувала голосом витиснути з себе лихий симптом всеохоплюючого дрожу, за яким (вона уже добре знала) чатувала безодня безпам’ятства.

— В Катар.

— А де твій Катар?

— У Персидській затоці, — не відповідав, а диктував Даві немов учениці, щоб записала у зошит і вивчила напам’ять, де знаходитиметься її клітка.

— Судячи з твоїх дубових манер викрадення жінок, я думала, що Катар знаходиться у непрохідних для нормальної людини джунглях, — байдуже проказала.

Після того поєдинку ерудитів, який влаштувала разом з ірландцем (хто він, цей Камінскі?), перестала емоційно сприймати будь-що. Говорила, не слухаючи відповіді, навіть не повертаючись до Даві. Усі нерви порозвішувала біля себе, витрушувала, висушувала, провітрювала розум, аби стримуватися надалі, бо…

Не доведи, Господи, втратити дитину…

Даві мовчки проковтнув її саркастичне зауваження.