Двоє охоронців, за якими ледве встигав Самур, наздогнали дівчину і схопили попід руки. Легко відірвали від землі і понесли до катарського лайнера. Самур на ходу виймав з нагрудної кишені паспорт.

— Ось, це паспорт дружини нашого боса.

Самур тицьнув документ ошелешеному індонезійцеві. Той глипнув на фото. І справді, знімок у паспорті належав тій зварйованій жінці, її прізвище стоїть другим у списку пасажирів приватного катарського літака. Відступив на крок, пропускаючи охоронців з навіженою дружиною самого Ель Даві.

Марта билась у руках здорованів і зірваним голосом кликала Майкла.

— Отак мусимо мордуватися з нею! — гаркнув Самур і навіть для правдоподібності зітхнув, ступаючи на трап.

Майкл кинувся до загратованого вікна, не зводив очей з Марти і бачив, як вона, немов птаха, кинулася навперейми і просто впала на капот. Потім двоє верзил понесли її до літака, що стояв поруч. Майкл лиш на якусь мить встиг побачити (при цьому довелося різко послати тіло назад, до вікна), що у дверях лайнера, відсторонивши якогось чоловіка, став високий чорнявий…

Ель Даві! Його Майкл відразу впізнав по тамтій фотографії з газети «Daily», яку так шукав для Стефана.

Останнє, що прошепотів, діставши по голові гумовою палицею, були слова:

— Я знайду тебе, Марто…

РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ

РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ

1

1

Елтон Камінскі вважав себе обачним настільки, що навіть у свої сорок шість не наважився одружитися і завести зо трійко дітлахів, як це водиться у справжніх протестантських родинах, з обов’язковим щонедільним ходінням на вранішню месу.

Занадта розважливість, хочеш-не хочеш, а дається взнаки і озивається самотністю та безпорадністю перед старістю, що сунеться навалою. Тепер гостро відчував це, бо звідкіля ж то з’явився незнаний хробачок, що підточує досі нечутні, а тому найболючіші його струни?

До сьогодні все було просто, без проблем. Він розігрував свої, власні, п’єси на замовлення клієнта, і це так пасувало ірландцеві, народженому на одній землі з Джорджем-Бернардом Шоу.

Елтон полював за викраденими векселями, зниклими грошима, навіть цілими спадками, повертав чоловікам дружин, а жінкам називав імена коханок їх благовірних, висліджував коханців, знав тонкощі адюльтерних конфліктів, пускав на дно конкурентів своїх роботодавців, діставав коди банківських комп’ютерних рахунків, збирав вбивчі досьє. На замовлення робив усе, а потім, під шурхіт зароблених грошей, що заміняли оплески вдоволених клієнтів, думав, — розслабляється за кількома ковтками справжнього ірландського бренді, перечитуючи сторінки якоїсь п’єси свого геніального земляка.