— Бетті, відповіла Маргарет. — Вона заприсягається, що не думала, що чинить недобре.

— Пошли по неї, мовив Кастелл.

Бетті з’явилася враз і у відповідь на розпитування хазяїна вигадала довгу історію. Ввечері вона вийшла подихати свіжим повітрям, як раптом підійшов сеньйор д’Агвілар, привітався з нею і пройшов у будинок, натякнувши, що в нього побачення з хазяїном.

— Зі мною? — перервав її Кастелл. — Але ж мене не було вдома.

— Я не знала, що ви поїхали. Мене не було вдома, коли ви виїжджали, і ніхто мені про це не сказав. А я знаю, що сеньйор д’Агвілар ваш друг. Я його впустила, а потім випустила. Ось і все, що я можу сказати.

— Тоді я мушу сказати, що ти шльондра й брехуха, а цей іспанець якимось чином тебе підкупив! — скипів Кастелл. — Ось що, дівчисько, хоч ти й родичка моєї дружини, але я вирішив вигнати тебе на вулицю. Можеш помирати там з голоду.

Бетті спочатку спалахнула, потім почала плакати. Маргарет стала умовляти батька не робити цього, бо він погубить Бетті, взявши гріх на душу. Скінчилося все тим, що Кастелл як людина добра згадав, що покійна дружина любила Бетті Дін, немовби рідну дочку, й обмежився тим, що заборонив Бетті виходити з дому без Маргарет і розпорядився, щоб двері відчиняли тільки слуги.

Того ж дня Маргарет написала Пітеру про все, що в них сталося, і про те, як іспанець просив її вийти за нього заміж. Промовчала вона тільки про те, які він слова мовив. Наприкінці листа вона забороняла Пітерові ревнувати її до сеньйора д’Агвілара чи до якогось іншого чоловіка, бо Пітер знає, кому належить її серце.

Одержавши цього листа, Пітер надзвичайно збентежився. Що Кастелл і Маргарет накликали на себе лють д’Агвілара, в цьому він не сумнівався. Його обурило, що д’Агвілар наважився турбувати Маргарет своїми залицяннями. Решта його мало хвилювало, бо він вірив у неї, як у бога. Проте Пітерові закортіло якомога швидше повернутися до Лондона, нехтуючи небезпекою. Однак не минуло й трьох днів, як він одержав листи відразу од Кастелла і Маргарет, які заспокоїли його.

У листах повідомлялося, що д’Агвілар відплив до Іспанії. В усякому разі, Кастелл бачив його, як він стояв на кормі корабля, що плив униз по Темзі, в напрямку до моря. То був корабель іспанського посла де Айала. Крім того, Маргарет одержала від нього прощальне вітання. В записці було написано:

“Прощавайте, прекрасна леді. До обумовленого часу, коли ми зустрінемося знову. Я відпливаю, тому що повинен їхати, але я беру з собою ваш образ. Люблячий вас до самої смерті Морелла”.

“Він може возити з собою її образ, поки сама вона зі мною, але якщо він повернеться зі своєю любов’ю, клянусь, що смерть і він не довго ходитимуть нарізно!” — такі похмурі думки надокучали Пітерові. Потім він повернувся до листів. Тепер, після від’їзду іспанців, йому нічого боятися, а в Лондоні вже його не чекають. Кастелл у своєму листі визначив день приїзду — 31 травня, рівно через тиждень, бо наступного дня — 1 червня — відбудеться їхнє весілля. Влаштовувати весілля в травні не можна — вважалося, що це може принести нещастя.