Серце Бетті теж було переповнене, однак не радістю. її обманули. Красень Іспанець, якого вона так пристрасно кохала, поїхав і не надіслав їй жодного слова. Сумнівів у цьому не було — його бачили на борту судна, яке відпливало, — і ні одного слова! Це було жорстоко, й тепер вона, в кого вкрали надію й кохання, повинна була допомагати іншій жінці, котра збиралася стати щасливою дружиною. З серцем, сповненим прикрості, Бетті, кусаючи губи і витираючи рукавом сукні очі, взялась за роботу. Несподівано відчинилися двері, і слуга — не їхній, а запрошений для допомоги на завтрашній день, — повідомив, що її хоче бачити якийсь матрос.

— Впусти його. В мене немає часу ходити й вислуховувати всіх! — спалахнула Бетті.

Слуга завів матроса й одразу ж залишив їх самих. Посланець виявився смаглявим хлопцем з лукавими чорними очима. Якби він не розмовляв так гарно по-англійськи, його можна було б вважати за іспанця.

— Хто ти і яка в тебе справа? — нетерпляче запитала Бетті.

— Я тесляр з “Маргарет”, пояснив він, — мене послали сказати, що з паном Кастеллом сталося нещастя і він просить, щоб його дочка Маргарет терміново приїхала до нього.

— Яке нещастя? — вигукнула Бетті.

— Він дивився, як складають вантаж, посковзнувся й упав у трюм, пошкодив собі спину та зламав праву руку. Тому він не зміг написати. Але лікар, якого ми викликали, велів мені переказати міс Маргарет, що в нинішній момент він не боїться за його життя. Ви міс Маргарет?

— Ні, відповіла Бетті, але я зараз же піду по неї. Зачекайте тут.

— Тоді, значить, ви її кузина, міс Бетті Дін? Якщо це так, то в мене є дещо й для вас.

— Так, це я.

— Ось, — мовив матрос, виймаючи листа і подаючи його Бетті.

— Хто дав тобі його? — підозріливо запитала Бетті.

— Я не знаю його імені, але з виду це дуже благородний іспанець. І дуже щедрий. Він довідався про нещастя на “Маргарет” і про те, що я їду сюди, тому попросив мене передати вам листа. В нагороду він подарував мені золотий дукат і взяв слово, що я передам цього листа безпосередньо вам і нікому не скажу про нього жодного слова.

— Якийсь хамулуватий залицяльник, мовила Бетті, кивнувши головою, — вони завжди пишуть мені. Зачекай тут, я сходжу по міс Маргарет.

Бетті, щойно опинившись за дверима, швидко розпечатала листа і вп’ялася в нього очима.

“Кохана! Ви думаєте, що я обдурив вас і поїхав, але це неправда. Я вперто мовчав тільки тому, що вам все одно не вдалося б вийти самій із дому, адже вас пильно стережуть. А тепер бог любові дарує нам цю можливість. Звичайно, ваша кузина візьме вас з собою до батька, котрий лежить на своєму судні тяжко поранений. Поки вона буде з ним, я виведу вас, і тоді ми повінчаємося й одразу поїдемо — сьогодні або завтра. Знаю, що ви хочете того, тому я з величезними труднощами домігся дозволу, і священик чекатиме нас, щоб повінчати. Не кажіть нікому жодного слова і не виявляйте ні остороги, ні страху, що б не сталося, Інакше нас розлучать назавжди. Умовте вашу кузину поїхати, щоб ви могли супроводжувати її. Пам’ятайте, що ваш коханий чекає на вас. К. Д’А”.