— Рятуйте спочатку його! — вигукнув Пітер.

Один із матросів збіг трапом і кинув капітанові петлю. Сміт спіймав її однією рукою і поступово вдягнув на себе. Тоді матроси схопились за мотузку і витягли його на палубу, де він ліг, відхекуючись і випльовуючи воду. Судно рухалось дедалі швидше, настільки швидко, що Маргарет завмирала од страху, потерпаючи, що шлюпку може затягти під корпус і потопити.

Та матроси знали свою справу. Вони поступово відвели шлюпку назад, поки її ніс не опинився на рівні трапа. Першому вони допомогли вилізти Кастеллу. Він схопився за перекладину трапа, й міцні руки підхопили його. Він повз крок за кроком, поки нарешті його жахлива, по-диявольському розмальована шапка, обличчя з білою плямою замість бороди, роззявлений рот, в якому досі стирчав дерев’яний кляп, не показались над бортом, як сказав потім помічник капітана, ніби подоба сатани, що втік із пекла. Матроси підняли його, І він непритомно впав на руки дочки. Один за одним піднімалися слідом за ним матроси — всі були живі, хоча двох було поранено, вони були закривавлені. Так, ніхто не загинув — усі до одного були в безпеці на палубі “Маргарет”.

Капітан Сміт виплюнув рештки річкової води, наказав принести йому чарку вина і тут же випив її. Пітер та Маргарет тим часом витягли із рота Кастелла клятий кляп і дали йому ковток спирту. Сміт, неначе великий собака, струсив з себе воду й, не мовлячи ні слова, підійшов до штурвала і взяв його із рук помічника. Пливти річкою була важка справа, І ніхто не знав річку так добре, як капітан Сміт. “Маргарет” порівнялась якраз зі знаменитою Золотою баштою, І раптом по них стрельнула гармата, але ядро пролетіло далеко від судна.

— Дивіться! — вигукнула Маргарет, показуючи на вершників, які скакали на південь уздовж берега річки.

— Вони хочуть попередити форти, — озвався ПІтер. — Бог послав нам цей вітер, ми повинні встигнути прорватись до моря.

Вітер дужчав, він дув з півночі, але який це був довгий і важкий день! Година за годиною пливли вони вниз по річці, яка ставала дедалі ширшою. Вони пропливали то повз села, де купки людей, помітивши їх, розмахували зброєю, то повз безлюдні болота й рівнини, покриті соснами.

Коли вони були вже біля Бонанци, сонце хилилось донизу, а коли поминули Сан-Лукар, воно вже сідало. В широкому гирлі річки, де білі хвилі бились об вузький мол, до них поспішали на веслах дві великі галери, щоб захопити їх. Галери були дуже швидкі, і врятуватися, здавалось, не було ніякої можливості.

Маргарет і Кастелла відправили вниз, матроси зайняли свої місця. Пітер рішуче подався на корму, де впертий капітан Сміт стояв біля штурвала, не дозволяючи нікому до нього доторкатися. Сміт поглянув на небо, на берег і на рятівне відкрите море попереду. Затим він наказав підняти всі вітрила і похмуро подивився на галери, що підстерігали їх, неначе хорти, біля виходу в море. Галери тримались на веслах посеред каналу. По обидва боки вирували буруни, через які не міг пройти жодний корабель.