О шостій годині ранку Сміт зібрав у каюті дванадцять матросів, яких він вибрав собі на допомогу для наступної акції. Пітер, який стояв з Маргарет, розповів детально їм про весь план і благав їх в ім’я їхнього хазяїна і заради його дочки зробити все, що можливо, щоб врятувати хазяїна від страшної смерті.

Матроси поклялись; у них нуртувала кров, не кажучи вже про те, що їм пообіцяли велику винагороду, а тим, хто загине, — винагороду їхнім сім’ям. Потім вони поснідали, розібрали мечі та ножі, закутались в іспанські плащі, хоча, правду кажучи, цих хлопців із Ессекса та Лондона важко було сприймати за іспанців. Човен був готовий, і тут Пітер, хоча сам ледве тримався, заявив, що їде з ними. Проте капітан Сміт, з яким, напевно, вже раніше переговорила Маргарет, тупнув ногою на палубі й наголосив, що тут командує він, тому не допустить цього. Поранений чоловік, заявив Сміт, буде для них тільки тягарем, він займатиме місце в маленькій шлюпці, а домогти їм не зможе ні на суші, ні на воді. Крім того, Пітера знають в обличчя тисячі людей, які бачили його вчора, і напевно впізнають, тоді як ніхто не зверне уваги на дюжину матросів, які висадилися з якогось судна, щоб погуляти й поглянути на видовище. І, нарешті, йому краще залишитись на борту “Маргарет”, бо, коли справа обернеться кепсько, тут буде мало людей, щоб швидко вивести корабель у відкрите море і допливти до Англії.

Пітер усе-таки наполягав на своєму, поки Маргарет, обнявши його, не запитала, чи не _думає він, що їй буде краще, коли вона втратить одразу і батька й чоловіка. Адже коли вони зазнають невдачі, це може статися. Тільки тоді Пітер, якого допікав біль і який був дуже слабкий, здався, а капітан Сміт віддав останні розпорядження своєму помічникові, потиснув руки Пітеру та Маргарет і спустився зі своїми дванадцятьма матросами в шлюпку. Ховаючись за старими суднами, шлюпка попливла до берега.

“Маргарет” перебувала на відстані пострілу із лука від берега, і з палуби між кормою одного старого судна та носом іншого відкривався краєвид на набережну. Тут і розташувались Пітер та Маргарет. Один із матросів виліз на щоглу, звідки було видно все місто, навіть старий мавританський замок, де тепер містилася інквізиція. Нарешті цей матрос гукнув, що процесія вийшла — він побачив знамена, людей біля вікон і на дахах; про те ж неквапливим бамканням повідомив соборний дзвін. Затим почалось нудне очікування. Вони бачили, як група матросів в іспанських плащах вийшла на набережну і змішалася з нечисленним натовпом, що зібрався там, — основна маса люду юрмилася на майдані та на навколишніх вулицях.