Карл ніколи не задумувався, що настане час, коли з літаків убиватимуть людей. Це він побачив уже в Іспанії. Але не дуже засмутився. Зрештою, смерть від вогню літака менш страшна, ніж від солдата, який цілиться в твою голову. Гітлер? Та хоч би диявол, лише б у людей була робота і їм було що їсти. Гехорсман намагався на життя дивитися безтурботно. Складності, вважав він, вигадують самі люди. Він просто спав, їв, одружився, викохував дітей… І тільки коли посивіла руда голова, коли він утратив усіх дітей на війні, коли в Росії він обпікав пальці об розпечений від морозу мотор і почув про сплюндровані міста, страти, розстріли, ґвалтування, табори, хвороби, він уперше задумався про себе й Німеччину. Він був її сином і не міг не думати про неї. А Німеччина чинила розбій у Росії і Франції, в Голландії і Австрії, на Балканах і в Африці. Слово «німець» люди промовляли як прокляття. Але серед німців він узнав Піхта, Ютту, Еріха, Хайдте… Піхт був людиною. І на фронті не раз виручав… І раптом він пропонує підірвати «Штурмфогель»…

«Ти знаєш, на що йдеш, Карле? — запитав Карл себе й кивнув. — Тебе можуть схопити й катувати…»

Невже він боїться смерті? Коли не знаєш, за що помирати, тоді погано.

Отже, Вайдеман після польоту піде пити каву. Під'їде заправник…

Травинка, похитуючись, ніжно пестила його зів'ялі, старі щоки.

Почувся свист і завивання. Вайдеман ішов на посадку. «Штурмфогель» важко опустився на шасі.

— Заправ баки, через тридцять хвилин я вилечу знову, — сказав Вайдеман, відкинувши важкий ліхтар.

— Ви йдете в їдальню? — запитав Гехорсман.

Вайдеман не відповів. Скинувши парашут і комбінезон на траву, він кілька разів присів, розминаючи тіло, й пішов до аеродромних бараків, де була їдальня.

Гехорсман викликав заправника.

Скоро приземлився й Пауль. Він квапливо вискочив з кабіни й побіг до стоянки «Штурмфогеля». Через ґратчасті ворота аеродромної огорожі він помітив машину Коссовські. Капітан показав перепустку вартовому, той козирнув і відчинив ворота. Машина під'їхала до під'їзду адміністративного будинку. Коссовські щось сказав офіцерові аеродромної охорони.

— Ти готовий допомогти, Карле? — запитав Піхт, підбігаючи до механіка.

— Так, — з трудом вимовив Гехорсман. — Зараз під'їде заправник, я відверну увагу шофера…

Краєм ока Пауль помітив, що офіцер охорони свистком підкликав групу солдат.

— Добре, Паулю, — ще раз промовив Карл.

— Я знав… Прощай… І спробуй зберегти себе до перемоги.

Солдати на чолі з Коссовські й офіцером охорони пішли до злітної смуги. На мить шлях їм перегородив гасозаправник. Машина під'їхала до «Штурмфогеля» й дуже повільно, наче знехотя почала розвертатися задом до літака. Шофер ліниво розкрив капот насоса, скинув шланги.