— Які можуть бути запитання! Негайно на посадку!

Піхт прибрав газ і сунув ручку від себе. «Месершміт» швидко потягнуло до землі.

Піхт пройшов низько над смугою. Біля «Штурмфогеля» стояло багато людей.

— Прошу посадку, — сказав він належну фразу.

— Так. Зробіть ласку, — буркнув Зандлер.

«Звичайно, вони щось пронюхали». Штовхнувшись об бетонку, машина проскочила по смузі в ліс і пірнула під маскувальну сітку. Піхт відкинув ліхтар.

— В чому справа? — запитав він у техніка.

— Отруївся оберштурмфюрер. Зандлер оголосив п'ятихвилинний траур.

До Піхта підійшов Вайдеман.

— Чому ти мовчав у повітрі? — холодно запитав він.

— Та от рація… Гей, єфрейторе! Поклич наладчика приладів. Хай перевірить рацію!

Вайдеман, зам'явшись, запитав:

— Скажи, коли тебе збили, як тобі пощастило втекти від росіян?

— Я ж писав пояснювальну записку, командирові ескадри. Впав удалині від окопів, на землі точився бій. Сховався в березовому гаю, і там мене піймали. Кинули в кузов машини разом з оберштурмфюрером Ціммером… Машина застряла…

— Знаю. Як довго ти був у полоні?

— Та яких-небудь години дві.

— А інші дні?

— Кажу ж тобі, ховався в березовому гаю.

— Три доби?

— А що ж я повинен був робити? І вночі, і вдень ходили росіяни. Я вирішив чекати, поки фронт відкотиться.