— Ну, добре. — Вайдеман постояв з хвилину й відійшов.

«Діяти, діяти», — гарячково билась думка. Піхт побачив Гехорсмана й непомітно підійшов до нього:

— Карле, колись ти обіцяв допомогти мені…

— Обіцяв, — обізвався механік.

— Ми не повинні пустити «Штурмфогель» у небо.

— Ми неспроможні це зробити.

— Спроможні! — з наголосом промовив Пауль.

— Як?

— Підірвати!

— Неможливо! Адже це зрада!

— Зрада? Ти боїшся зрадити! Гітлерові, який убив твоїх дітей. Якщо ми знищимо дослідний «Штурмфогель», ми наблизимо час миру. Ми врятуємо тисячі людей. Ти ж маєш допуск до «Штурмфогеля»?

— А хто допоможе мені?

— Коли «Штурмфогель» сяде на заправку і Вайдеман піде, зроби так, щоб пальне потекло повз горловину бака.

Гехорсман злякано подивився на Піхта й швидко пішов до стоянки. Час трауру закінчувався, починалися польоти.

Провівши «Штурмфогель» у повітря, Гехорсман відчув у ногах таку втому, що відразу ж ліг на траву.

Від землі віяло теплом. Травинка, похитуючись, торкалася зів'ялої, зморшкуватої щоки, неначе пестила, заспокоюючи. В далекій синяві неба висіли невагомі пір'їнки хмар. Гехорсман згадав себе хлопчиськом. Батько, слюсар у майстерні по ремонту парових казанів, у вихідні дні виїжджав за місто й брав дітлахів із собою. Брати гасали по високій траві, ловили метеликів, збиваючи їх лозинами. А Карл лягав на спину, отак само, й дивився в небо. Він дивився на хмари не відриваючись, і вони малювали йому одну картину цікавішу за іншу. То з'являвся вершник, то випливали якісь дивовижні звірі, люди з довгими бородами, човни вікінгів.

«Карл виросте відчайдушним лежнем», — сміявся батько. «Ні, він стане винахідником, як Едісон і Уатт», — заперечувала мати. «Поживемо — побачимо», — відповідав, покашлюючи, батько.

Батькові вдалося відкрити свою майстерню, і в чотирнадцять років Гехорсман був уже непоганим слюсарем.

У першу світову війну він потрапив до авіаційних майстерень. Тоді літаки були тихі й ненадійні, але літали на них відчайдушні хлопці. Літали славнозвісні аси: Іммельман, Удет, Ріхтгофен, Бельке. А Герінг, тепер друга особа в імперії, був просто штафіркою…

Після війни мільйони голодних колишніх солдатів тинялися вулицями. Але Карлові пощастило. Хоч прусська королівська авіація була заборонена Версальським договором, але літаки нишком будували, і потреба в авіамеханіках була.