— І вам, і мені зрозуміло, — пояснив Раджимі, — що завдання це відразу не виконаєш… Дійте поступово, але систематично, про все цікаве повідомляйте мене. Нам потрібно невтомно шукати людей для виконання наших завдань. Як ми їх використаємо — підкаже обстановка.

Алім кивнув головою.

Як хотілося йому зараз взяти цього жовтого, з пергаментним обличчям посланця іноземної розвідки, підняти в повітря і вдарити об землю!

Розмова тривала довго. Домовились, що за першою інформацією Раджимі з'явиться через кілька днів.

— Будемо сподіватись, що аллах допоможе вам, — сказав на прощання Раджимі. — Аллах — всемогутній паш заступник.

Алім ледве чутно скрипнув зубами.

VII

Микита Родіонович старанно вивчав маленьку фотокарточку. З неї дивилася людина з великими лисинами на лобі, з короткою борідкою, яка на кінці трохи кучерявилася.

Ні, це обличчя йому незнайоме. Широкий крутий лоб і владні, різко окреслені губи, правда, когось нагадують, але кого саме — згадати не вдалося. Якби на обличчі не було темних окулярів, то, можливо, воно виглядало б інакше. Головне — очі, а вони сховані.

— Ну як? — спитав майор Шарафов.

Ожогін похитав головою.

— Цієї людини я не знаю. А хто це?

— Поки що сказати важко, — відповів Шарафов, — але сподіваюсь, що спільними зусиллями ми відгадаємо цю загадку. В усякому разі, ця людина відома Раджимі, а цього досить, щоб вона зацікавила і нас.

Микита Родіонович передав картку Шарафову.

— Чи не з'їздити мені до Ризаматова? — запропонував він. — На останньому побаченні Раджимі сказав, що залишився задоволеним зустріччю з Алімом.

— Їздити до товариша Ризаматова немає потреби. Він також задоволений наслідками зустрічі, і знає, як поводитись. Я, між іншим, хотів вибачитись, що примусив вас так довго сидіти в перукарні Раджимі…

— Огляд кімнати дав наслідки?

— Дав! І навіть більші, ніж я розраховував. Тепер ясно, що разом з Раджимі, Саткинбаєм і Абдукаримом діє ще одна людина. Але вона перебуває тут тимчасово, з певною місією. Для користі справи я можу вам дещо розповісти.