— Не буду. Я не жартувати прийшов. Батьківщина кличе тебе.

— Навіщо батьківщині покійник?

— Дурний жарт.

— Я доволі зробив для батьківщини. Більше, ніж ти. Відчепись. Дай мені спокій.

— Хочеш переждати, поки на червоних кара божа впаде? Еге ж? Це тобі не личить. На що ти сподіваєшся, на що?

— На твою участь у справі.

— Не здійму руки на своїх. Шкода праці, такого патріота з мене не зробиш. Раз уже пробував, умовляв мене пристати до Богуна.

— Це не зовсім так.

— Річ не в деталях. Слухай. Ти дуже помиляєшся, коли думаєш, що я змінився.

— Ти поміняв ім’я.

— Можу й прізвище поміняти. Але не зміню своїх переконань, не зраджу того, за що боровся.

— Доблесний дезертир.

— Цить, Модесте, заткни пельку. А то я заткну її тобі кулею.

— Дуля в тебе в кондукторській сумці, а не куля. Не скрегочи зубами, побережи їх, ще не раз доведеться кусатись.

— Сказано тобі, сам кусай.

— Подумай як слід, Бартеку-Болеславе.

— Нема про що мені думати.

— А може, є? Мабуть є. Не так важко пояснити органам держбезпеки, хто такий кондуктор Болеслав Новак, офіцер, який не вернувся в свою частину. Може, ти зовсім не ховався від бандерівців? Може, ти служив у них за плату? А тепер шукаєш тихого куточка. Ну?

— Чого ти хочеш? Чого конкретно хочеш?

— Готується референдум.