Місто розчавлене, мов сапер, якого придавило понтоном, випалене, чорне від кіптю. Тільки великий замок гордовито височить над водою, майже не зачеплений воєнними бурями. В місті є порт, але моря нема, море за п’ятдесят кілометрів на північ. Дивний вигляд має цей порт, коли малі суденця, власне, човни, шастають поміж величезними кістяками затонулих кораблів, спиняються то тут, то там, обстукують, обнюхують непорушне громаддя. А з неба на все це — дощ, тут здебільшого дощ.

Бартек вже знає, що звідси не виїде до Америки. Ані з сіфкартою, ані без неї. В крачевському шиночку йому запала в голову думка: Кольсько або Америка. І кілька днів можна було вірити, що як не Кольсько, то Америка.

Але тепер уже зрозуміло, що Америка — це скоріш якась невдала, банальна й застаріла приказка.

В Державному управлінні у справах репатріації службовці, замість сидіти за столами, весь час у русі, безупинно бігають, неначе женуться один за одним і не можуть наздогнати. Обстановка респектабельна — герб, портрети, окрім того, гасло про одвічно польські землі на Одрі й Балтійському узбережжі. Ця безперервна біганина не пасує до респектабельної обстановки, але ніхто про це не думає, так само, як нікого особливо не хвилює репатріант без документів. Болеслав Новак вертається з Німеччини. Ім’я? Бо-лес-лав. Тут потрібно трохи настирливості. Чому немає документів? Ледве живий утік від вовкулаків. А може, він сам з вервольфу[46]? Ці шрами не від виведеного есесівського татуювання, адже добре відомо, де, на якій частині тіла есесівцям робили татуювання. Що вчинити з таким репатріантом? Посадити, радить Бартек, тобто Болеслав, посадити до з’ясування, якщо є кому стерегти, посадити, він чотири роки сидів у німців, поки бомба союзників не гризонула, може посидіти ще й тут. А чи не видати посвідчення? Як завгодно, аби тільки дали їсти; репатріант голодний. Куди він прямує? Родини нема, може лишитись тут. А чи знає він, де бюро прописки? А їдальня для репатріантів? Усе знає, аби тільки це не тяглося так довго, респектабельна обстановка пригнічує Болеслава Новака.

Посвідчення акуратно надруковане на машинці, на ньому фіолетова трикутна печатка, з таким посвідченням можна посидіти за столиком у маленькій пивничці під назвою «Портова»; горілка препогана, змішана з самогоном чи навіть денатуратом, та дарма, в Болеслава Новака залізне горло.

Він живе на площі Присяги, один у великій квартирі, просякнутій незвичайними запахами, може, раніш тут мешкав аптекар чи ще хтось такий, аж дивно, як довго запахи лишаються в оселі. Квартира на четвертому, останньому поверсі, у вікна стукають голі гілки каштанів, унизу вдень зрідка проходять цивільні й солдати, вночі тиша. Тільки поверхом нижче часом кричить дитина, немовля із скрекітливим голосом, мало схожим на людський.